Бойко Вадим Якович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бойко Вадим Якович

БО́ЙКО Вадим Якович (27. 02. 1926, с. Селезенівка, нині Сквир. р-ну Київ. обл.) – прозаїк. Чл. НСПУ (1988). Держ. нагороди. Закін. Київ. ін-т фіз. культури (1955). М. сп. СРСР з акробатики (1960). Викладав фіз. культуру в школах Києва (1955–63), Київ. інж.-буд. ін-ті (1963–67) та Київ. ін-ті нар. госп-ва (1967–71). Від 1993 – експерт Укр. нац. фонду «Взаєморозуміння і примирення» при КМ України. Під час 2-ї світ. війни вивезений до Німеччини, в’язень Освенціма й Маутгаузена, чл. підпіл. антифашист. орг-ції. Пережите в концтаборах стало основою автобіогр. повістей «Слово після страти» (К., 1970; 1975; 1990; перекладено білорус. – ж. «Маладосць», 1972, № 5–8; рос. – Москва, 1975; угор. і чес. – Будапешт, 1977; франц. – К., 1980; груз. – Тбілісі, 1985), «Якщо на землі є пекло» (К., 1983; 1990; рос. – Москва, 1985; 1989). Автор докум. повістей «Останній двобій» // «Вітчизна», 1964, № 11; «Лінц-ІІІ, останній травень» // Там само, 1965, № 5; «Камінна пошта» // «Київ», 1991, № 11; «Незабутнє» (К., 1998, співавт.); низки оповідань, зокрема «Танго смерті» // «Ранок», 1966, № 2; «На Ружинском шоссе» // «Аврора», 1982, № 5, у яких згадує жахи неволі та переслідування військ. контррозвідкою СМЕРШ після звільнення з концтабору. За творами Б. створ. д/ф «Слово після страти» (1985, реж. В. Артеменко, «Укркінохроніка»).

Літ.: Андреев Ю. Наша жизнь, наша литература. Ленинград, 1974; Шевченко О. З безодні людських мук // Україна. 1984. № 25; Мусієнко О. Пересвіти. К., 1985; Марунчак М. Г. Українські політичні в’язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпеґ, 1996.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2004