Бойко Василь Сидорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бойко Василь Сидорович

БО́ЙКО Василь Сидорович (31. 03(12. 04). 1893, с. Малин, нині місто Житомир. обл. – 1938, м. Верхньоуральськ Челябін. обл., РФ) – громадсько-політичний діяч, літературознавець. Під час навч. у Луцькій г-зії був відрахов. за рев. діяльність і участь у політ. орг-ціях (1907). У 1911 змушений виїхати до С.-Петербурга, де вступив до Політех. ін-ту, брав участь у діяльності Міжнац. бюро студент. громад. та ін. орг-цій. Закін. Київ. ун-т (1917). Був чл. Київ. орг-ції ТУП, одним із організаторів укр. студент. руху в Києві; чл. Гол. студент. ради та виконкому Ради об’єдн. громадських орг-цій Київ. губ.; чл. Укр. радикал.-демократ. партії; від 1917 – УПСФ, чл. її ЦК. У квітні того ж року був обраний чл. ЦР від студентства, увійшов до Ком-ту ЦР і став її секр., згодом став чл. Малої Ради від УПСФ. У травні–липні входив до організац. і військ. комісій ЦР, а також комісії з розроблення Статуту автономії України. У вересні – чл. укр. делегації на з’їзді поневол. народів Росії в Києві. Працював також у Гол. комісії у справах виборів до Укр. установ. зборів, редагував її друк. орган – «Вісті Головної комісії». Написав і видав низку брошур про вибори до волосних і повіт. нар. рад, про земства й нар. управи. Від 1918 викладав у ВНЗах Києва, був дійс. чл. Комісії УАН для видавання пам’яток нового укр. письменства, ред. «Книгоспілки». На поч. 20-х рр. переїхав до Харкова, де вступив до аспірантури Ін-ту філософії й захистив дис. Згодом – викл. харків. ВНЗів, від 1926 – проф., кер. кабінету літ-ри доби імперіалізму й фінанс. капіталізму НДІ літературознавства, чл. автор. колективу багатотом. історії укр. літ-ри, рукопис якої 1932 було визнано ідеологічно неспроможним. 1933 після розгрому Ін-ту був звільнений з посади й звинувачений у націоналізмі. Виїхав до Росії, працював викл. рос. літ-ри у Верхньоурал. пед. ін-ті. Автор праць з питань методології літературо- та мистецтвознавства, розвитку укр. і рос. літ-р, соціології літ-ри й мист-ва та критики немарксист. соціол. теорій в Україні. Запропонував власну періодизацію укр. літ. процесу, в основу якої поклав діалектику розвитку сусп.-екон. формацій та класової боротьби. За його редакцією й коментарями до текстів вийшли «Твори Григорія Квітки-Основ’яненка» (К., 1918), «В. Стефаник. Оповідання (нариси з життя селянської бідноти)» (К., 1919). Високо цінував Б. та згадував про спільну працю Т. Костюк у своїх спогадах «Зустрічі й прощання».

Пр.: Земство і народні управи. К., 1917; Через що Україна стала самостійною державою. Вінніпеґ, 1918; Марко Вовчок: Істор.-літ. начерк. К., 1918; Суб’єктивно-соціологічний напрям в українському літературознавстві. Х., 1929.

В. Ф. Верстюк

Стаття оновлена: 2004