БО́ЙКО Віталій Федорович (30. 09. 1937, с. Кропивне Ніжин. р-ну Черніг. обл. — 30. 01. 2020, Київ) — державний діяч, право­знавець. Почесна від­знака Президента України (1996), орден Ярослава Мудрого 5-го (2001) і 4-го (2011) ступенів. Закінчив Харківський юридичний ін­ститут (1963). Працював нар. суд­дею (1963– 64), головою Амур-Нижньодніпр. райнарсуду Дні­пропетровська (1964–73), за­ступник голови Дні­пропетровського обласного суду (1973–76), головою Донецецького обласного суду (1976– 86). 1-й за­ступник (1986–90), а згодом — Міністр юстиції УРСР (1990–92). У 1992–93 — завідувач від­ділу національної без­пеки, оборони, правопорядку і над­звичайних ситуацій КМ України. Виконував обовʼязки голови ЦВК з виборів народних депутатів ВР України (1988–92). У 1993–94 — Над­звичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова. Голова Верховного Суду України (1994–2002). Член Вищої Ради юстиції (1998–2002). Автор публікацій з питань становле­н­ня й роз­витку судової влади в Україні. Спів­автор багатьох законів, які регулюють організацію діяльності судів, здійсне­н­ня правосу­д­дя, зокрема Закону України «Про судоустрій України» (2002).