Бойчукізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бойчукізм

БОЙЧУКІ́ЗМ – культурно-мистецьке явище, напрям в українському мистецтві 10–30-х років 20 ст. Назва походить від прізвища М. Бойчука, який запропонував теорію нового укр. мист-ва, що базувалася на укр. морал.-етич. засадах, самовідданому служінні народові й передбачала творення мист-ва відродженої України. Метою творчості бойчукістів була не сфера станк. композиції, а орг-ція життєвого середовища людини, чітка концепція створення нац. мист-ва. Теорія М. Бойчука виникла й розвивалася на зіткненні європ. худож. процесу та руху за нац. самобутність. Її теор. основою було наук. обґрунтування історизму укр. державності М. Грушевського. Тогочасна європ. культура прагнула відродження єдності мист-в. П. Пікассо, О. Архипенко, К. Малевич по-своєму осмислювали зв’язки духов. природи давніх культур з мовою її пластики. Для М. Бойчука таким духов. корінням ставали візантинізм і мист-во укр. примітиву з його невичерп. життєвою силою. За теорією М. Бойчука, сучасне монум. мист-во України, підносячись із нац. ґрунту, виходило на світ. рівень, перетворювалося на європ., заг.-людське. Таке мист-во в бутті людини ставало часткою всеосяжного нац. стилю (від арх-ри, мозаїк, фресок, видів графіки до ужитк. речей – килимів, вибійок, кераміки тощо). Його месіан. роль слугувала державі, вихованню сусп-ва. Реалізація цієї програми, на думку М. Бойчука, випростувала б цілий народ, являючи світові невичерпні скарби його давньої й нової худож. культури. Концепція авангарду бойчукістів не дуже різнилася від погляду авангард. течій на Сх. України, зокрема братів Давида та Володимира Бурлюків. Осн. відмінність школи Бойчука – у пластично-образній структурності, ритмічності композиц. елементів твору і чіткому визначенні функції кольору як образу нарівні з формою. Колір зайняв належне місце в образно-емоц. структурі твору. Картину монум. малярства розглядали як складову частину архіт. середовища. Бойчукісти вірили у велику місію монум. мист-ва у формуванні середовища, його вплив на психологію людини. Перші спроби входження монум. малярства в арх-ру відкрили джерело нових емоц. сил, магічність єдності форми, кольору, пластики, ритму. М. Бойчук та його школа будували свою творчу концепцію на ґрунт. знанні програм новітніх течій світ. мист-ва, традицій візант. образотвор. мист-ва з його характерною пластич. чіткістю форми, взаємозв’язком форми і простору, образно-ритміч. композиц. та колір. ладом, що, в свою чергу, зближує їх за виразністю з геніал. простотою творів нар. мист-ва. Твори бойчукістів базувалися не лише на цих засадах, а й на глибоко нац. мист-ві, чим відроджували та утверджували нац. свідомість, об’єднуючи народ. Саме це і не входило в розрахунки нової влади, яка прагнула створити інтернац. сусп-во без «роду й племені», маючи за тенденцію винищення будь-яких ознак нац. приналежності людини. Поява бойчукістів – поєднання двох тенденцій, що існували від серед. 19 ст., коли під тиском рос. академізму відбулося розщеплення нац. укр. малярства на примітив і профес. вишкіл. У культурол. аспекті Б. – явище, що було противагою космополітизму, а по суті – занепаду малярства Заходу. Відбулась трансформація нац. традиції у тривимірному потрактуванні. Звідси і нац. форма цього мист-ва: від монум. розпису до графіч. аркуша. Бойчукісти брали за основу традицію у багатограннім осягненні – від суто декор. модуля до об’ємно-просторового рішення. Архаїка, формовияв засобів школи М. Бойчука відповідали буттєво-сутнісному стану нац. єства тієї доби.

Париз. майстерня М. Бойчука (засн. 1909) стала першою унікал. лабораторією, де опрацьовувалася модель теорії монум. мист-ва – синтез візантинізму й естетики примітиву. Усунення з образу пишної розповідальності і спрощення тла, примітивізація в рисунку зображуваного сюжету зумовили чисто маляр. декор. ефект. Метод навчання М. Бойчука полягав у чутливому ставленні як до світ. традиції – мист-ва стародав. єгиптян, ассирійців, еллінів, проторенесансу, так і до новітніх відкриттів. Б. інколи представляли як творчу течію в образотвор. мист-ві, в основі якої лежать принципи середньовіч. іконопису взагалі й візант. зокрема. Візантинізм, збагачений європ. культурою і розмаїтістю талантів нар. мист-ва, і створив ту духовно-образотворчу ментальність, яка характерна тільки укр. образотвор. мист-ву. М. Бойчук і його школа – суто філос. концепція руху форми по площині і в просторі. Переливи форми під час трансформації однієї в іншу відрізняють ритм руху монум. форми від руху станк. мист-ва. Першоосновою творчості М. Бойчука є духовність, що зумовлено образно-худож. пластикою створення іконопис. творів. Особливістю стилістики робіт бойчукістів є своєрідна протидія зовн. і внутр. сил. В образній системі переважали форми, насичені актив. внутр. енергією, внутр. силами, що надавали формі наповненості, округлості, самост. значущості, а через це – позитивної, стверджуючої сили, яка і визначала особливість їхнього монум. стилю. На прикладах зі світ. історії М. Бойчук навчав «зчитувати» накопичену в них тисячоліттями інформацію. Першоряд. значення надавав композиції, яку необхідно було зорганізувати на площині не свавільно, а з урахуванням абстрагованості реальності, у якій митець виступає носієм нац. особливостей. Засадничі настанови М. Бойчука найбільше втілені у малярстві й книжк. та станк. графіках. Виховуючи вільнодумних творців, М. Бойчук застерігав їх від індивідуалізму, привчаючи до злагодженої праці в колективі, подібно до анонімів середньовіч. ремісн. братств. Розуміння співпраці художників-подвижників М. Бойчук приніс у керовану ним майстерню монум. живопису Укр. АМ, відкриту 1917 у Києві. Своїх учнів – О. Бізюкова, Т. Бойчука, К. Гвоздик, А. Іванову, С. Колоса, І. Липківського, О. Павленко, І. Падалку, В. Седляра, М. Шехтмана – він виховував у дусі безкомпроміс. служіння мист-ву, прищеплював пієтет до високого призначення бути художником. Осн. настанова – глибоке вивчення мист. спадщини, шукання нових форм, що відповідали б нац. особливостям, проникнення в закономірності композиції, вміння аналізувати твори. Освоюючи специфіку технік монум. живопису, студенти оволодівали вироб. мист-вом та різними видами декор. мист-в. У настін. живописі М. Бойчук відкидав усе зайве, сентиментально-світське, наголошуючи на основополож. принципах монументальності. Митець цінував зворотну перспективу, ритми і контрритми композиц. елементів твору, образність кольору, чіткість, ясність, силуетність зображення, властиві для нар. творчості. Це і стало основоположним при побудові його програми монум. мист-ва. 1919 школою М. Бойчука під його кер-вом виконано комплекс монум. розписів Луцьких казарм у Києві – хронологічно перший у мист-ві 20 ст. ансамбль монум. живопису. 1921 учні М. Бойчука, які називали себе бойчукістами, створили керамічну школу в Межигір’ї, відродивши діяльність старовин. худож. осередку. Вироб-во ужиткових речей із худож. кераміки певною мірою реалізовувало задуми М. Бойчука про відродження нац. стилю. Вироби межигір. кераміки експонувалися від 1922. На виставці АРМУ 1927 з успіхом експонувалися графічні та живописні твори учнів Бойчука, на багатьох зарубіж. виставках ці роботи вражали своєю оригінальністю. Втілені в життя таким чином наприкінці 1910-х рр. його ідеї започаткували цілий напрям укр. монум. мист-ва, яке стало виявом часу й також дістало назву «Б.». Напрям успішно розвивався у 1920-х рр. Найвидатніші розписи бойчукістів були створені в Одесі. Тут складалась традиція колектив. праці, вирішення всіх питань на вироб. нарадах художників. 1927– 29 виконано комплекс монум. розписів Селян. санаторію в Одесі – найдосконаліше творіння монум. школи М. Бойчука. Бойчукістами 1930–32 розписано також будинок Держ. політ. управління (ДПУ, нині Палац студентів). Пластика малюнку, романтич. настрій маляр. оповідей, які були притаманні фрескам Селян. санаторію, змінюються на різке графічне висловлення. Войовничий і дещо жорсткий дух композицій підкреслюється зовн. плакат. пафосом, театр. жестами персонажів, зефектованою манерою поз. І все ж, незважаючи на суто кон’юнктурні елементи, ці розписи несуть в собі нове стиліст. мислення, свободу композиц. побудови, залучення формал. ідей світ. мист-ва. Фрески в будинку ДПУ – остан. взірець монум. практики бойчукістів в Одесі. На тривалий час монум. живопис залишається своєрід. табу. І лише в серед. 60-х рр. його відновлює нове покоління одес. митців. Мист-во школи М. Бойчука через домінування селян. теми в часи наступу на укр. село стало синонімом бурж.-куркул. стихії, націоналізму, формалізму. Результатом боротьби з Б. стало знищення багатьох талановитих укр. художників, їхнього доробку й мист. напряму. Усі твори авангарду, твори ін. реаліст. течій, котрі існували паралельно з Б., не справляли, очевидно, такої небезпеки, як твори бойчукістів з яскраво виокресленими тенденціями розвитку нац. культури, і це послужило осн. причиною фіз. нищення митців. Упосліджене поняття «Б.» залишилося тільки в атрибутиці рад. історії 1930-х рр.

Як напрям нового монум. мист-ва Б. (неовізантинізм) став відчутним серед ін. європ. течій та шкіл у худож. житті Львова 1920–30-х рр. Рисами нар. примітиву, витонченої духовності позначено твори П. Холодного, М. Федюка, П. Ковжуна, В. Крижанівського, Л. Хвістека, Я. Музики. Вони шукали нових шляхів для укр. культури, розвиток і примноження якої розуміли як засіб збереження нації. Плідним виявився Б. і на теренах Польщі, де неовізантинізм був одним із новітніх напрямів станк. та монум. сакрал. мист-ва, яке 1910–30 розвивали учні М. Бойчука – К. Міллер, С. Бодуен де Куртене. Хранителями Б. виступали художники укр. діаспори – М. Осінчук, С. Гординський, П. Холодний та ін. Традиції Б. в укр. мист-ві 1960–80-х рр. розвивали А. Горська, В. Зарецький, В.-І. Задорожний, І. Литовченко, О. Заливаха та ін.

Літ.: Холостенко Є. Монументальне малярство Радянської України. Х., 1932; Лобановський Б. Б., Говдя П. І. Українське мистецтво другої половини ХІХ – поч. ХХ ст. К., 1989; Ріпко О. О. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки. Л., 1991; Дуда І. Молоді спадкоємці Бойчука // ОМ. 1994. № 1; Литовченко І. Бойчук і сучасність // Там само. № 2; Міщенко Г. Іще раз – бойчукісти і наш час: Проблеми теорії та аналізу мист-ва // Там само. 1997. № 1; Басанець Т. «Це мій відчит перед нащадками» (М. Бойчук): Монум. практика бойчукістів. Одес. майстерня // Там само. 1999. № 1/2; Соколюк Л. Графіка бойчукістів. Х.; Нью-Йорк, 2002.

Т. І. Березюк

Стаття оновлена: 2004