Бродський Йосип Олександрович

БРО́ДСЬКИЙ Йосип Олександрович (Бродский Иосиф Александрович; 24. 05. 1940, Ленін­град, нині С.-Петербург — 28. 01. 1996, Нью-Йорк, пере­похов. 1998 у м. Венеція, Італія) — російський поет і есе­їст. Нобелівська премія (1987). У 60-х рр. — лідер нонконформіст. ленінгр. літ-ри. Вперше опублікував вірш «Бал­лада о маленьком буксире» в ж. «Костер» (1962, № 11). 1963 заарешт. і засудж. на 5 р. «за дармоїдство». Засла­н­ня від­бував в Архангел. обл., через рік був звільнений. 1965–72 жив і працював у Ленін­граді. На Зх. ви­йшли зб. поезій «Стихотворения и поэмы» (1965), «Остановка в пустыне» (1972; обидві — Нью-Йорк). На еміграції від 1972, у США — від 1974. Писав вірші російською, перед­мови і есе англ. мовами. Опублікував зб. віршів «Конец прекрасной эпохи», «Часть речи» (обидві — Анн-Арбор, 1972), «Римские элегии» (Нью-Йорк, 1982), «Урания» (Анн- Арбор, 1987), пʼєсу «Мрамор» (Анн-Арбор, 1984). Есе зі­брано у книгах «Less Than One» («Менше одиниці», Нью-Йорк, 1986), «Форма времени: Стихи, эссе, пьесы» (в 2-х т., Минск, 1992). Окремим вид. ви­йшли «Сочинения Иосифа Бродского» (в 4-х т., Москва; Париж; Нью-Йорк, 1992). Б. — блискучий новатор поет. форм; у віршах — осмисле­н­ня світу як єдиного метафіз. та культур. цілого. Характерні риси стилю — жорсткість і прихована патетика, іронія, медитативність, яка досягається зверне­н­ням до ускладнених асоціатив. образів, культур. ремінісценцій з різних епох (особливо зі Стародав. Риму), що іноді призводить до герметичності поет. простору. Традиц. мотиви творчості — самотність, без­притульність. Автор досліджень про А. Ахматову, М. Цвєтаєву, Т. Еліота, Д. Волкота.

Завантажити статтю