Брусилов Олексій Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Брусилов Олексій Олексійович

БРУСИ́ЛОВ Олексій Олексійович (Брусилов Алексей Алексеевич; 19(31). 08. 1853, м. Тифліс, нині Тбілісі – 17. 03. 1926, Москва) – російський військовий діяч. Генерал кавалерії (1912). Закін. Пажеський корпус (1872), кавалерій. школу у С.-Петербурзі (1883), відтоді – її викл., від 1902 – нач. Учасник рос.-турец. війни 1877–87 на Кавказі. 1912–13 – пом. командувача військами Варшав. військ. округу. Від 1914 – командувач 8-ї армії, що в серпні провела наступ у Галичині; від 1916 – Пд.-3х. фронту, війська якого в травні–серпні 1916 здійснили прорив австро-нім. фронту («брусиловський прорив») і наступ (були взяті Луцьк, Берестечко, Броди, Коломия, Чернівці). Ще під час першої тимчас. окупації Галичини (1914) рос. адміністрація розпочала широке переслідування укр. нац. орг-цій та греко-катол. церкви. Б. особисто розпорядився про домаш. арешт, а потім депортацію до Росії митрополита Андрея Шептицького. Під час другої окупації (1916) репресії проти українців тривали. Перебуваючи в Україні на поч. укр. революції, Б. сприяв діяльності пророс. сил. У травні-липні 1917 – верхов. головнокомандувач рос. армії. Від 2 травня 1920 – на службі в центр. апараті рад. армії.

Пр.: Прорыв австро-германского фронта в 1916 г. // Война и революция. 1927. № 4, 5; Мои воспоминания. Москва; Ленинград, 1929; Москва, 1963; Мои воспоминания. 4. 2 // Военно-истор. журн. 1989. № 10, 12.

Літ.: Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. Кн. 1. Едмонтон, 1978; Семанов С. Генерал Брусилов. Москва, 1986; Голиков А. Г. Генерал А. А. Брусилов. Страницы жизни и деятельности: Докум. очерк // Новая и новейшая история. 1998. № 4.

Г. І. Панич

Стаття оновлена: 2004