Бубнівка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бубнівка

БУБНІ́ВКА – село Гайсинського району Вінницької області, осередок гончарства. Вперше згадується в істор. джерелах від 17 ст. Найдавніші форми неполив’яного посуду – важкуваті, невисокі, кулясті горщики, баньки, гладущики, розписані по червонуватому черепку білими або брунатними смужечками, кривульками, крапками. Виготовлялися також кахлі, які зазвичай оздоблювалися геом. і рослин. орнаментами та призначалися для облицювання печі чи встелення глиняної підлоги. Колоритністю відзначалися керам. іграшки – «баранчики», «коники», «півники», «гусочки», «баришні», «москалі» та ін. антропо- й зооморфні фігурки з глини; твори дрібної пластики - іконки, хрестики тощо. До кін. 19 ст. прикметним було виготовлення значних за розміром (на 30–40 л рідини) горщиків «для оказій». Техніка полив’яної кераміки поширилася у 1-й пол. 19 ст. з с. Жерденівка від кріпака Ф. Лавренюка, який володів секретом свинц. поливи. Крім традиц., у декорі посуду 2-ї пол. 19 ст. з’явилися складніші орнамент. мотиви, де переважали великі квіти ліро-подіб. форми («вилоги»), а також «сосонки», «косиці», «колоски», «спускавки», «виноградне гроно», «індичий хвіст», фантаст. істоти, риби, птахи, хрести тощо. Особливо славилися бубнів. червоно-коричневі миски і тарілки, орнаментов. стилізов. квітами і виногр. кетягами, які займали все дно посуду або широку смугу на берегах виробів. Часто поливу використовували як оздобу у вигляді плям та рисочок або вкривали нею весь виріб (переважно зеленого кольору). Засн. оригін. системи бубнів. підполив. розпису в техніках ріжкування та фляндрування – А. Гончар. Рослин. орнамент на посуді кін. 19 – поч. 20 ст. наносився абстрактно, з великою мірою стилізації, пізніше – більш натуралістично. Серед майстрів того часу – родина Герасименків, В. Гончар, І. Осадчий. На поч. 20 ст. тут створювали також характерні для Сх. Поділля витинанки з орнамент. композиціями: «дерево життя», «вазон», «дуб», «птах на гіллі» тощо. Здавна у Б. розписували хати рослин. орнаментом. Вершин досконалості гончарство у Б. досягло у 20–30-х рр. 20 ст. 1938 у с. Новоселівка створ. гончарну шк. та артіль ім. Комінтерну, де працювало чимало талановитих майстрів. З поч. 2-ї світ. війни вироб-во припинилося, відновлено 1946. Виготовляли переважно традиц. теракотовий і полив’яний посуд, нар. іграшки, розписані рослин, орнаментом у техніках ріжкування та фляндрівки з ритміч. повторенням стиліз. квітів. Серед учнів артіл. шк. – М. Бабак, Л. Гончар, А. Гончарук, М. Збрицька, Ф. Міщенко. 1958 після підвищення планових норм вироб-ва артіль, де все виготовлялося вручну, визнано нерентабельною і розформовано. 1969 у Б.створ. експерим. гончарню (під кер-вом О. Пєтуха працювали Д. Герасименко, А. Гончар, І. Дитяк, Ф. Міщенко) та школу при ній. Серед учнів - П. Волощук, В. Гнатуш, П. та Є. Гончарі, Н. Гончарук, В. Живко, Ф. і Н. Кавуни, Є. Лисенко, М. Момот, Г. Сіденко, Т. Цибенко, Т. Шпак. 1980 гончарню підпорядковано Тростянец. пром. комбінату. План. вимоги було підвищено (1982 вони становили 34 000 макітер і 27 000 підвазонників), що призвело до примітив., поспіш. вироб-ва та визнання 1989 підпр-ва нерентабельним. За підтримки НСМНМУ 1995 тут створ. худож.-вироб. об’єдн. «Бубнів. кераміка», на базі якого відбулися 4 всеукр., а 2001 – 1-й обл. симпозіум-практикум із нар. гончарства. Зараз в осередку працюють Т. Дмитренко, В. Живко, Ф. Міщенко, Т. Шпак. Твори майстрів Б. зберігаються у НМУНДМ, МЕХП НАНУ, Рос. етногр. музеї у С.-Петербурзі та ін.

Літ.: Александрович Ю. Бубнівське гончарство // Побут. К., 1929. Ч. 4–5; Спаська Є. Орнамент бубнівського посуду // Матеріали до етнології. К., 1929. Вип. 2; Мельничук Л., Мельничук Л., Вдовцов М. Бубнівська кераміка. В., 1999; Мельничук Л., Мельничук І. Історія бубнівського гончарного промислу на Поділлі // Укр. керамологія. 2000. Кн. 1; Мельничук Л. Гончарство нашого краю // Нар. мист-во. 2002. № 3–4.

Л. С. Мельничук, І. П. Мельничук

Стаття оновлена: 2004