Бубнов Микола Михайлович

Визначення і загальна характеристика

БУ́БНОВ Микола Михайлович (21. 01. 1858, Київ — 02. 10. 1943, Любляна) — історик-медієвіст, історик математики. З родини купця, яка 1865 переїхала до С.-Петербурга. Закін. училище св. Анни (1868), 3-ю гімназію (1877), істор.-філол. факультет С.-Петербур. університету (1882). Учень візантолога В. Васильєвського. За конкурс. твір «Авит, єпископ Вьенский, как представитель галлоримского населения в бургундском государстве (V в. от Рождества Христова)» нагородж. золотою медаллю (1881). Залишений в Університеті для підготовки до професор. звання. 1882–85 — у закордон. відрядженні: працював у архівах й б-ках Німеччини, Австрії, Франції, Великої Британії, Італії, Швейцарії, Бельгії. Зібрав рукописне листування Герберта (Папи Сильвестра II) 10 ст. й розшифрував його тайнопис, датував 219 листів. 1888–90 у С.-Петербурзі опублікував тритомник «Сборник писем Герберта (983–997) как исторический источник. Критическая монография по рукописям», за який був удостоєний наук. ступеня д-ра історії (1891) та Макарієв. премії АН (1893). У 1890–91 — викладач Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі. Від 1891 — проф. стародав. історії, від 1903 — викладач історії серед, віків, 1905–19 — декан істор.-філол. факультету Університету св. Володимира в Києві. Гласний Київ. міської Думи (1894–1902); зав. Київ. міської публіч. б-ки; голова комісії з електрифікації Києва. 1906 — делегат від Університету на з’їзді професорів з вироблення нового університет. статуту. 1913 — делегат на Лондон. конгресі істориків, на якому виголосив доповідь про виникнення й еволюцію «легенди Герберта». 1919 виїхав до Одеси, згодом емігрував до Югославії. Від 1920 — проф. історії стародав. світу Люблян. університету. Наукові дослідження Б. присвяч. середньовічній історії Франції, історії Папства та історії науки. Найбільшим наук. здобутком вченого є дослідж. діяльності Герберта. Окрім збірок листів, Б. опублікував його трактати з математики, обчислюв. таблицю тощо.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю