Будапешт (Budapest)
БУДАПЕ́ШТ (Budapest) — столиця Угорщини. Знаходиться на Дунаї. На геогр. картах світу згадується під цією назвою від 1873, після об’єднання міст Буди, Обуди і Пешта. Насел. 2,017 осіб (2000). Діють міжнар. аеропорт Ферігедь, річк. порт, 4 залізничні вокзали. Б. поділений на 23 р-ни, розташ. по обидва боки Дунаю, і знаменитий своїми мостами — 7 автомобільних і 2 залізничні. Б. відомий ще від часів Рим. імперії як поселення у провінції Паннонія. Від 1242 — столиця, від 1350 — резиденція угор. королів. Від 1541 перебувало під владою Осман. імперії, від поч. 18 ст. — імперії Габсбурґів. Від 1867 Б. — столиця Угор. королівства (1867–1918 — у складі Австро-Угорщини). У 1919 — столиця Угор. Рад. Респ. Підчас 2-ї світової війни внаслідок наступал. операції 2-го і 3-го Укр. фронтів (т. зв. Будапешт, операції 1944–45) Угорщину було визволено від нім. загарбників. Від 1946 — столиця Угор. Нар. Респ., від 1991 — Угор. Респ. Місто постраждало під час 2-ї світової війни та під час придушення рад. військами нац. повстання 1956. Б. — великий пром. центр. На його частку припадає 21 % пром. виробництва країни. У місті розвинуті транспортне, електротех., верстато- й приладобудування, електроніка, хім., текстил., фармацевт., поліграф., легка, гумотех. і харчової промисловості. Б. є центром міжнар. туризму, зокрема завдяки великій кількості збудов. тут купалень і басейнів, води яких застосовуються для лікування хвороб гінекологічних, органів руху, суглобів, шлунка, кровообігу). Серед культ.-осв. закладів — Угор. АН, три НДІ, екон., політех., мед., аграр., театрал. та кіномистецтва університети, Нац. муз. академія. У Б. діють великі книгозбірні: Держ. нац. б-ка, бібліотека Угор. АН, бібліотека іноз. літ-ри. У місті бл. 20-ти музеїв, серед яких: угор. нац., образотвор. мистецтва, сучас. мистецтва, ужитк. мистецтва, етногр., природознавства, військ.-історичний; картинна галерея. Діють театри: опери, опери й балету, нац. драм., ім. Мадача, ім. Катони, ім. Йожефа. В місті збереглися залишки рим. Аквінкума (1–4 ст., нині музей), архітектур. ансамбль на Фортеч. горі (13–17 ст.), королів. палац (13–18 ст.), Нац. музей (1837–47), будинок парламенту (1884–1904), пам’ятник 1000-ліття Угорщини (1894–1929), пам’ятник визволення (1947), нар. стадіон (1948–53), готель «Інтерконтиненталь» (1970), Великий палац спорту (1980), Палац конгресів (1986).
В історії Б. багато сторінок, пов’язаних з укр. тематикою, зокрема в королів. університет. друкарні було видрукувано «Букварь рускаго сь прочіимь руководіємь начинающихь поучиться» (1797; 1799; 1815; 1846; 1850), альманах «Русалка Дністрова» (1837), «Книжиця читальная для начинающих» О. Духновича (1847; 1850; 1852), його ж «Хліб души, или Набожніе молитві и песни для восточніе церкви православніх христиан» (1851), «Сокращенная грамматика письменного русского язика» (1853), «Молитвенник для русских дітей» (1854), «Руська азбука и первоначальная читанка» Ласло Чопея (1881), «Русько-мадьярський словарь», «Руська азбука и перва читанка для первой класіи народніхь школь», «Водительна книга ко учованню исторії у народних школахь» (усі — 1883), «Руська читанка для другої класи народніх школь» (1894). У Б. Г. Стрипський видавав ж. «Ukraina» (1916). Тоді ж заснував видання «Ukran konyvtar», а згодом г. «Руська правда» (1919, № 6–9 виходила під назвою «Руська-Країнська правда»). Ним же було засн. видавництво «Час». 1856 у Б. виходила «Церковна газета», 1850-59 - «Земскій правительственній вестник для королевства Угорщини», 1858 — «Церковній вестник для русиновь Австрийской держави» (ред. І. Раковський). 1919–20 у Б. діяли дипломат. місії УНР (очолював М. Галаган) та ЗУНР (очолював Я. Біберович). Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. у Б. з’являються численні дослідж. з укр. діалектології, етнографії, історії літ-ри, переклади відомих укр. письменників (Т. Шевченка, В. Стефаника, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка та ін.), які виходять окремими виданнями, а також в угор. наук. виданнях, антологіях, періодиці. Вагомий внесок у розвиток україністики того часу зробили етногр. та істор.-культурні дослідж. Г. Стрипського, з діалектології та фольклору — Ш. Бонкала, з історії мови - О. Ашбота, етимол. праці Я. Мліха, істор. та літературознавчі - праці Ю. Жатковича, мовознавчі праці — Е. Сабо, фольклористичні дослідж. і збірки фольклору М. Врабеля, граматика та пед. праці А. Волошина, істор. праці А. Годинки. У 50–60-х рр. 20 ст. дослідж. укр. діалектології та збиранням етногр. матеріалу українців, які проживають в Угорщині, займався проф. Будапешт. університету Е. Балецький. Цей Університет традиційно виконував роль наук. центру українознав. студій в Угорщині. У 20-і рр. 20 ст. в Університеті вже була каф. україністики. Від 1960 в Університеті почали викладати укр. мову, а через рік уведено спеціальність «українська мова та літ-ра». 2002 відновлено каф. україністики. Згідно з угор. законодавством щодо нац. меншин від 1998 у 4-х р-нах Б. створ. місц. органи самоврядування українців. Нині у Б. функціонують Товариство укр. культури Угорщини, Наук. товариство україністики Угорщини, Товариство укр. інтелігенції Угорщини. Держ. самоврядування українців Угорщини видає ж. «Громада». У рамках програми «Радіомовлення для нац. меншин» щотижня півгодини транслюються передачі українською мовою.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
