Корінні народи - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Корінні народи

КОРІННІ́ НАРО́ДИ – полісемантичний неусталений термін, тлумачення якого в етнополітологічному й міжнародному праві істотно відрізняються. Притаманна вітчизн. термінопрактиці тенденція до підміни смислів, посилена політ. спекуляціями, перетворила дискурс про К. н. у гостре протистояння. Саме поняття при цьому дедалі більше розмивається і знач. мірою втрачає свою когнітивну функцію. Проблема визначення статусу К. н. виникла у міжнар. праві наприкінці 19 ст. у контексті руйнування колоніал. систем. У англ. мові поняття «indige­no­­us» означало «тубільний», «місцевий», приблизно у такому ж значенні (за ознакою походжен­­ня) вживали і похід. з грец. мови термін «autochthonous». З утворенням Ліги Націй перше по­­нят­­тя почали використовувати на позначення винятково тих на­родів колоній і підконтрол. територій, які, на думку колонізаторів, не здатні самостійно витримати складні умови сучас. світу. Витоки вітчизн. традиції широкого трактування поняття «К. н.» (за ознаками автохтонності етносу на певній території) – у конституц. праві СРСР, базованому на побудові ієрархії політ. суверенізації за етніч. принципом. Критерієм приналежності до корін. національно­­сті вважали тривале (упродовж сто­­літь) проживання на «своїй» території, причому статус «корінні» мали як «титульні» національності, так і ті, що перебували на нижчих щаблях штучно створеної ієрархії. Закладений у фундамент СРСР етніч. принцип давав змогу жорстко централізов. державі підтримувати видимість федеративності у по­­літ. устрої, а місц. елітам – використовувати концепт «укорінення» для захисту нац.-куль­­тур. інтересів етніч. спільнот і обстоювання влас. груп. цілей. Різноспрямов. інтереси центру та периферії дестабілізували систему влади. Усвідомлення цього змусило рад. кер-во наприкінці 1930-х pp. фактично від­­мовитися від використання терміна «К. н.» у політ. сфері. Рад. влада намагалася дистанціюватися від тлумачення поняття «К. н.», вміщеного у статуті Ліги Націй; ще меншою мірою їй імпонував відтінок, якого набула формула «К. н.» у викладі Панамер. союзу (1938), ко­­ли її застосували до нащадків амер. аборигенів з метою відшкодування вад їхнього фіз. і духов. розвитку, оскільки йшло­­ся про своєрід. компенсатор. ме­­ханізм подолання відсталості й слаборозвинутості з певними преференціями для дискримінов. у минулому етніч. спільнот. Після 2-ї світ. вій­ни захист К. н. уведений у контекст антиколоні­­ал. дискурсу і обстоювання прав людини.

1957 Міжнар. орг-ція праці ухвалила Конвенцію про захист та інтеграцію корінного та ін. насел., що веде племін. і напівплемін. способи життя, у незалеж. країнах. Її ратифікува­­ло 27 держав, але акцентування на інтеграції спричинило звинувачення у прихов. асиміляціоніст. підтексті. 1989 Міжнар. орг-ція праці прийняла Конвенцію про корінні народи, які ведуть племін. спосіб життя, що набула статусу зобов’язувал. документа. Вона також визнавала племін. спосіб життя гол. типологізац. ознакою, але вважала корінними також нащадків тих, хто населяв країну чи геогр. область у період її завоювання або колонізації. Окремо наголошено на значенні само­­ідентифікації для віднесення тієї чи ін. спільноти до К. н. Отже, у правовому сенсі термін «К. н.» стосується цілком конкрет. суб’є­­ктів етнополіт. відносин – малих абориген. народів, для яких натиск модернізації означає загрозу традиц. стилю життя. З метою їхнього захисту ГА ООН оголосила 1993 Міжнар. роком, 1994–2004 – Міжнар. десятиріччям К. н. На міжнар. саміті К. н. у м. Кімберлі (Пд.-Афр. респ., 2002) ухвалено декларацію, у якій їм гарантовано право на самовизначення, конт­роль та упр. ресурсами, попереднє узго­­дження питань, що стосуються їхніх інтересів. Однак чітких кри­­теріїв зарахування тієї чи ін. спільноти до розряду корін. і до­­сі не запропоновано. У контексті дезінтеграц. процесів, які супроводжували розпад СРСР, відбулася своєрідна ре­анімація проблеми К. н. В Україні ситуацію ускладнило те, що хоча офіц. статус «К. н.» не наданий жодній з етніч. спільнот, у Конституції 1996 (ст. 11, 92, 119) це поняття фігурує у типол. ряду «укр. нація, корінні народи, нац. меншини». На статус «К. н.» активно претендує кримськотатар. спільнота, причому вона по­­в’я­­зує його з вимогою влас. етноорієнтов. державності. Ці претензії спричинили своєрідну лан­­цюгову реакцію: використовуючи стару рад. формулу тотожності автохтонності й «зако­­рінення», мало не всі етнічні спільноти у тій чи ін. формі порушують проблему «хто в країні корінніший». Складна правова колізія, пов’язана з присутністю в Конституції не існуючих в реальності К. н., не тільки відчутно блокує процес вироблення в Україні концепції етнонац. політики, а й підтримує в сусп-ві доволі високий і без того стан латент. конфліктності. Вихід із ситуації потрібно шукати не стільки у склад. процедурі узгодження закону із реал. станом, скільки у дійовому, мінімально обтяженому етніч. міркуваннями забезпеченні прав й інтересів народів, які зазнавали в минулому дискримінації, насампе­­ред кримськотатарського. Для початку варто розмежувати історико-етногр. і політико-правові тлумачення поняття «К. н.» і чітко, на владному рівні, обґрунтувати відсутність в Україні етніч. спільнот, які можуть претендувати на преференції за ознакою відсталості чи слабороз­­винутості. Прийняття законів про захист прав депортованих, статус кримськотатар. народу, національно-культурну автономію могло б вивести проблему з пло­­щини етніч. привілеїв і утвердити цивілізов., базовані на міжнар. праві механізми відшкодування минулих кривд і образ.

Літ.: New Directions in Human Rights. Philadelphia, 1989; Корінні народи як об’єкти і суб’єкти міжнародного права // Ін-т демократії ім. Пилипа Орлика. Центр плюралізму: Бюл. К., 1996. Вип. 4; Курас І. Ф. Проблема «корінних народів» в політичному дискурсі України // Етнополітика. Історія і сучас­­ність. К., 1999; Майборода О. Ідентифікація «корінного народу» як суб’єкта етнополітичної сфери у світлі норм між­­народного права та етнополітичної практики зарубіжних країн // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. НАНУ. К., 2003. Вип. 22; Котигоренко В. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. К., 2004.

Л. П. Нагорна

Стаття оновлена: 2014