БУКРЕ́ЄВ Борис Якович (24. 08(05. 09). 1859, м. Льгов, нині Курської обл., РФ — 02. 10. 1962, Київ) — математик, засновник київської геометричної школи. Доктор чистої математики (1889), професор (1889). Заслужений діяч науки УРСР (1940). Державні нагороди СРСР. Закінчив Університет св. Володимира у Києві (1882), де й працював (нині Київський університет): приват-доцент (від 1885), професор (від 1889), завідувач кафедри геометрії (до 1961); за сумісництвом 1898–1930 — професор Київського політехнічного ін­ституту. Наукові від­рядже­н­ня за кордон (1887); у Берлінському та Шарлот­тенбурзькому політехнікумах ви­вчав теоретичну фізику у Г. Гельмгольца і теорію функцій — у К. Вайєрштрас­са і Л. Фукса. Засновник Київського фіз.-математичного товариства (1889). Основні дослідже­н­ня стосуються геометрії, загальних питань диференціального та варіаційного числе­н­ня, фуксових та еліптичних функцій. У теорії поверхонь ви­вчав диференціальні інваріанти і параметри, вперше за­стосувавши до них симетричні координати. Досліджував геометрію Лобачевського: основні її положе­н­ня виклав аналітичним методом, виходячи з теорії диференціальних інваріантів. Опублікував нариси про В. Єрмакова, М. Ващенка-Захарченка, Г. Монжа та ін.