Болобан Леонід Вітович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Болобан Леонід  Вітович

БОЛОБА́Н Леонід Вітович (Серговський; 05(17). 06. 1893, м. Біла Церква, нині Київ. обл. – 21. 12. 1979, Харків) – актор, театральний критик, драматург. Чл. СПУ. Навч. в Києві 1913 в Ун-ті св. Володимира, 1918–19 – у драм. студії «Молодого театру», якою керував Лесь Курбас. 1920–21 був актором і адміністратором «Кийдрамте», 1924 – одним з організаторів Харків. театр. майстерні «Гарт», де здійснив інсценізацію повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського. У наступні роки виступав як критик і театр. рецензент. За його участі створ. ж. «Сільський театр» (1926), у якому працював відп. секр.; 1929–34 – заст. ред. журналів «Культробітник» і «Масовий театр». Від 1943 – харків. кор. ж. «Україна». П’єси Б. «Найвища міра» (1931; опубл. – X., 1932; 1939), «Миронова пасіка», «Жіночий штурм» (обидві – 1932) написані в дусі «соцреалізму»: про труд, героїзм робітників і селян у роки перших п’ятирічок. Подіям 2-ї світ. війни присвяч. п’єси «Наступ на Корчицю» (1941), «Коли сонце повертає на весну» (1943). Істор. драм. поеми «Кирило Кожум’яка» (К., 1954) і «Паризька сюїта» (1971; опубл. – X., 1978) з часів Київ. Русі. Створив соц. драму «Реве та стогне Дніпр широкий» (К., 1961, у співавт. з Л. Предславичем; використано сюжет балади «Причинна» та уривки з ін. творів Т. Шевченка) і п’єсу-казку «Дерев’яний гудзик» (1959). Автор трагедії «Незабутнє» за мотивами творів О. Довженка (1967, у співавт. з Л. Коваленком), зб. п’єс «Наддніпрянці» (X., 1963). Інсценізував 1956 «Бориславські оповідання» І. Франка (у співавт.) під назвою «Ой піду я в Бориславку».

Тв.: П’єси. К., 1974.

М. Г. Лабінський

Стаття оновлена: 2004