Боначич Антон Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Боначич Антон Петрович

БОНА́ЧИЧ Антон Петрович (13(25). 01. 1878, м. Маріуполь, нині Донец. обл. – 26. 01. 1933, Мінськ) – співак (баритон, тенор), педагог. Навч. у Харків. муз. школі (кл. П. Тихонова), у С.-Петербур. консерваторії (1896–1901; кл. співу С. Габеля, кл. фортепіано і композиції М. Соловйова). Вперше виступав 1900–03 у Харків. опері (антреприза А. Церетелі), дебютував у гол. партії в опері «Демон» А. Рубінштейна. 1900 і 1904–05 – у Київ. опері, згодом – у театрах Рос. імперії. 1905–21 – соліст Великого театру в Москві. 1906–08 і 1909–11 гастролював в Італії, Німеччині, Франції. Від 1908 виступав в оперетах та концертах із влас. супроводом під гітару. 1921 залишив сцену, працював як педагог і реж. в Омську, Томську, Саратові (РФ), від 1928 – у Білорус консерваторії (Мінськ). Б. – співак яскравого актор. темпераменту, мав сильний голос широкого діапазону з легким верхнім регістром, володів речитативом, фальцетом. Автор оперети «Острів невинності» (1909) та кількох романсів.

Партії: Герман («Пікова дама» П. Чайковського), Голіцин («Хованщина» М. Мусоргського), Дон Жуан («Камінний гість» О. Даргомижського), Вілем («Лісовий цар» В. Сука), Володимир («Дубровський» Е. Направника), Звіздар, Садко, Гришка Кутерма («Золотий півник», «Садко», «Сказання про град Кітеж» М. Римського-Корсакова), Нерон (однойм. опера А. Рубінштейна), Альбер, Паоло («Скупий лицар», «Франческа да Ріміні» С. Рахманінова; перше виконання), Ромео («Ромео і Джульетта» Ш. Ґуно), Фра-Дияволо (однойм. опера Ф. Обера), Танґейзер (однойм. опера Р. Ваґнера), Таміно («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта).

Літ.: Геника Р. «Лакме» на сцене Харьковской оперы // РМГ. 1901. № 41; Дрейзин Ю. Об А. П. Боначиче // Лит-ра і мастацтво. 1933. № 17.

І. М. Лисенко, О. П. Кушнірук

Стаття оновлена: 2004