Кормовиробництво - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кормовиробництво

КОРМОВИРОБНИ́ЦТВО – виробництво кормів на орних землях і природних кормових угід­­дях для забезпечення потреб тваринництва. Співвідношення кількості рослин. маси, яку використовують як корм для тварин, і поголів’я тварин взаєморегульоване в природ. біогеоценозі. У процесі багаторіч. еволюції тварини перебували в постій. залежності від рослин. ресурсів, які забезпечували їх кормами (зелена маса, сіно, си­­лос, насіння і плоди, корені, буль­­би тощо) та киснем. Росли­­ни, які застосовують для вироб-ва кормів, годівлі й лікування тварин, становлять бл. 80 % рослин. покриву. Вироб-во і заготівля кормів передбачають інтродукцію корм. культур, виведення но­­вих сортів, їхнє розмноження, вивчення взаємодії ґрунту, рослин і тварин, усіх чинників, по­­в’язаних з випасанням, консер­­вуванням, зберіганням та згодовуванням кормів. За обсягами вироб-ва корми (зелені, гру­­бі, соковиті, концентровані) і корм. добавки, як правило, знач­­но перевищують ін. продукцію с. госп-ва. В розвинених країнах корми і корм. зерно є гол. продукцією землеробства, а К. – провід. галуззю, оскільки тваринництво ефективне лише в умовах повного забезпечення його кормами, відповід. концентрації поголів’я тварин на обмеженій території природ. корм. угідь, сіножатей і пасовищ, посівів корм., зернофураж., зер­­нобобових та олій. (для одержання шротів) культур. К. як на­­ук. дисципліна розробляє теор. основи й практ. заходи з вирощування корм. культур, створення культур. пасовищ і їхнього рац. використання, покращення природ. корм. угідь, ресурсо­ощадні технології заготівлі кормів.

Сучасне польове К. спрямоване на вирощування сіяних одно- й багаторіч. трав, силос., зернобобових, зернофураж. культур, бульбо- і коренеплодів, корм. баштан., нових (малопоширених) корм. культур. Тісно по­­в’я­­зане з рослинництвом. У низці країн забезпечує до 80–90 % усіх видів кормів і корм. білка. Лучне К. передбачає заходи з покращення природ. корм. угідь, створення сінокосів і пасовищ. Пасовищне утримання тварин первинне, воно найповніше від­­повідає їхнім фізіол. потребам, а пасовищ. корм належить до найдешевших і містить необхідну кількість білків, вуглеводів, вітамінів та мінерал. речовин. Створення пасовищ та вирощування на них кормів – надій. спосіб підвищення продуктивності землі, довголіт. використання травостою, збереження й розмноження рослин. і тварин. світів. Корми пасовищ становлять 5 % у структурі кормів. Виділяють декілька етапів у становленні К. Для першого – первин. кормодобування – характерне екстенсивне використання природ. корм. угідь, коли дику й одомашнену худобу про­­тягом року випасали на луках і ліс. галявинах, згодом почали заготовляти на зиму грубі корми, переважно сіно. Таку форму кормодобування практикують і нині, зокрема на гір. пасовищах. Другий етап характеризувався пасовищно-сінокіс. використанням траво­стоїв, коли худобу також утримували на природ. корм. угіддях, а на зиму заготовляли невеликі запаси сіна, стебел, гіллячкового корму тощо. На масивах пасовищ почали виділяти сіножаті, зроблено перші спроби польового травосіяння, розмежовано сінокісне і пасовищне використання луків. Третій етап пов’язаний із розвитком товар. тваринницт­­ва. Започатковано польове тра­­восіяння, вирощування зернофураж. культур. Зросла роль польового К., а також застосування якіс. грубих, соковитих і концентрованих кормів. Відбувся перехід до рац. використання корм. угідь. На сучас. (четвертому) етапі перевагу надають інтенсив. К., що ґрунтується на досягненнях генетики, селекції й біотехнології, сучас. техніці, ре­сурсоощад. технологіях. Знач­­ну увагу нині приділяють формуванню високопродуктив. тра­­во­стоїв, застосуванню високоенергет. та високопротеїн. кормів, розвитку комбікорм. індуст­­рії, пасовищ., пасовищно-стійлового й стійлового утримання тварин. Розвивається торгівля корм. зерном, високобілк. інгре­­дієнтами на внутр. і світ. ринках. У годівлі високопродуктив. тварин зросла частка концентрованих кормів і шротів сої (містять 44–48 % протеїну). Вироб-во комбікормів у розвинених країнах стало одним із чинників ефектив. використання корм. зерна, високобілк. інгредієнтів і підвищення продуктивності тваринництва й птахів­­ництва. У корм. балансі України зернофураж займає бл. 35 % заг. поживності кормів. Найраціональнішим способом його використання є перероблення на збаланс. комбікорми, які забезпечують підвищення продуктивності тварин на 20–25 % при одночас. скороченні витрат кормів на одиницю продукції на 10–15 %.

В Україні діють 533 комбікорм. з-ди заг. потуж. 21,6 млн т. Значну кількість корм. зерна в годівлі тварин ще використовують у вигляді дерті, що зумовлює значні витрати кормів. Серед причин зниження вироб-ва ком­­бікормів в останні роки – низький рівень забезпечення комбікорм. пром-сті корм. зерном (ку­­курудза, ячмінь) і високобілк. інгредієнтами. Так, потреба у ви­­сокобілк. компонентах забезпечена лише на 25–30 %, зокрема в шротах олій. культур – лише бл. 25 %. Для підвищення рівня забезпеченості комбікорм. пром-сті білк. інгредієнтами у структурі комбікормів необхідно довести кількість зернобобових до 10–12 %, шротів олій. культур – до 15 %, зерна ячменю – до 30 %, кукурудзи – до 21 %, пшениці – до 20 % тощо.

В Україні провід. наук. центром з проблем К. є Ін-т кормів та с. госп-ва Поділля НААНУ (Він­­ниця). При Нац. ун-ті біоресурсів і природокористування Укра­­їни (Київ), Уман. ун-ті садівницт­­ва, Дніпроп. аграр. ун-ті та ін. ВНЗах діють каф. К.

Літ.: Биленко П. Я., Жаринов В. И., Шевченко В. П. Полевое кормопроизводство. К., 1985; Бабич А. О., Макаренко П. С., Михайлов К. С. Створення кормових угідь на схилових землях. К., 1991; Зінченко О. І. Кормовиробницт­­во. К., 1994; Бабич А. О. Кормові і білкові ресурси світу. К., 1995; Макаренко П. С. Лучне кормовиробництво і на­­сінництво трав. В., 2005; Виробницт­­во, зберігання і використання кормів. В., 2005; Кормопроизводство: проблемы и пути решения. Москва, 2007.

А. О. Бабич, А. А. Побережна

Стаття оновлена: 2014