Кормові культури

КОРМОВІ́ КУЛЬТУ́РИ — сільськогосподарські культури, які вирощують з метою виробництва корму для сільськогосподарських тварин і птиці. К. к. є найпоширенішими на планеті, вони ві­ді­грають вирішал. роль у кругообігу речовин. У рослин. покриві Землі бл. 80 % за­ймають травʼяні корм. рослини, зернофуражні, зерно­­бобові та ін. культури, чагарники, що становлять основу корм. бази для диких і домаш. тварин. Корм. рослини по­ступово зайняли великі ареали і ві­ді­гравали важливу роль у формуван­ні природ. фітоценозів. Природні корм. угі­д­дя разом із лісами й Світ. океаном є не­одмін. умовою збереже­н­ня ґрунт. покриву, клімату, круго­обігу речовин, по­­краще­н­ня стану довкі­л­ля тощо. До К. к. належать корм. трави, корм. коренеплоди, силосні, корм. баштан­ні, зернофуражні й зернобобові культури. Вирощу­­ють їх у польових і корм. сіво­­змінах, у ланках сіво­зміни з короткою ротацією на природ. корм. угі­д­дях, використовують для створе­н­ня пасовищ, залуже­н­ня низько­продуктив. сіноко­­сів і пасовищ. Асортимент К. к. дуже великий і залежить від ґрунт.-клімат. особливостей ре­­гіону, спеціалізації господарства, потреб тварин­ництва в кормах, попиту на корми та продукцію тварин­ництва на внутр. і зовн. ринках. Цін­ність К. к. ви­значають урожайністю, енергет. і про­­теїн. поживністю, вмістом амінокислот, мінерал. речовин, вітамінів. Їх поділяють на одноріч­ні (кукурудза, цукр. сорго, со­­рго-су­данковий гібрид, су­данська трава, вика яра, люпин жов­­тий, серадела) і багаторічні (лю­­цер­на, конюшина, еспарцет, ляд­­венець, тимофіївка, стоколос, костриця). Корм. трави — багато- й однорічні травʼянисті с.-г. культури, які згодовують тваринам і птиці у ви­гляді зеленої ма­­си, сіна, силосу, сінажу, коренеплодів, брикетів тощо. К. к. класифікують на 4 групи: тонконогові, бобові, осокові та різ­но­­травʼя. Тонконогові корм. трави поширені в усіх зонах України, становлять осн. частину (80–90 %) травостоїв природ. корм. угідь, сінокосів і пасовищ. Корм. цін­ність більшості з них вища на ран­ніх фазах росту і роз­вит­­ку рослин. В оптимал. фазі зби­­ра­н­ня на сіно (колосі­н­ня та початок цвіті­н­ня) вони мають доб­ре збережені листки, високу енергет. і протеїн. поживність. На природ. корм. угі­д­дях найчастіше зу­стрічаються вівсяниця, мітлиця, тонконіг, лисохвіст, стоколос, ковила, типчак тощо. Бобові корм. трави (люцерна по­­сівна, конюшина лучна, гіб­ри­­дна і повзуча, лядвенець рогатий, буркун білий, еспарцет піщаний) вирощують у польових і корм. сіво­змінах, на природ. корм. угі­д­дях зу­стрічаються в невеликій кількості (8–10 %). Наявність їх у травостої покращує азот. баланс ґрунту і якість корму. Вони мають високий вміст протеїну в зеленій масі. Оптимал. строк збира­н­ня на корм — бутонізація та початок цвіті­н­ня. При пізньому збиран­ні знижується вміст білка, вітамінів, зро­стає кількість клітковини.

Осокові трави (з родини осо­­кових і ситникових) — багаторіч­­ні кореневищні, рідше — однорічні травʼянисті рослини. Як правило, мають значне пошире­н­ня, низьку корм. цін­ність, од­­нак часто складають осн. масу травостоїв. Їх також використовують для закріпле­н­ня пісків. До них належать однодольні квітк. рослини, більшість багаторіч., дернових або кореневищ. трав. Від тонконогових від­різняються триряд. роз­міще­н­ням листків, три­гран. стеблами без порожнистих між­вузлів, будовою квітки, плодами. Різнотравʼя ста­­новить 10–30 % траво­стою, в по­­сушливих р-нах — до 40–60 %. Багато рослин, які його складають, мають велике корм. значе­н­ня, а окремі з них погано по­­їдає худоба через колючки, гіркий смак тощо. До різнотравʼя можуть належати лікар., отруйні рослини і бурʼяни. Силосні культури — рослини, які вирощують для заготівлі силосу. Гол. умовою його високої якості є вміст у рослинах цукру — осн. джерела молочнокислого броді­н­ня. За цією ознакою силосні культури роз­діляють на 3 групи: культури, які легко силосувати (кукурудза, цукр. сорго, сорго-су­данковий гібрид, земляна гру­­ша, корм. коренеплоди, озиме жито тощо); культури, які склад­­но силосувати (буркун, люцерна, конюшина, вика, осока тощо); культури, які не під­даються силосуван­ню. Корм. бульбо- і коренеплоди — пере­важно крохмаленосні рослини (картопля, топінамбур, корм. буряки, морк­­ва), належать до соковитих кор­­мів. Широке викори­ста­н­ня їх для годівлі тварин зумовлене високою врожайністю, енергет. поживністю, хорошими смак. якос­­тями, універсальністю за­стосува­н­ня тощо. Використовують в осін­ньо-зимовий період. Баштан­­ні К. к. — травʼянисті пов­зучі рослини з родини гарбузових (корм. кавуни, гарбузи, кабачки). Вони високо­врожайні та со­­ковиті; мають великі солодкі пло­­ди, у яких багато пожив. речовин, зокрема цукру, крохмалю, вітамінів. Серед них є посухо­стійкі культури, кавуни мож­­на вирощувати на піщаних ґрун­­тах. Насі­н­ня гарбузів і кавунів містить бл. 50 % жиру. Корм. баштан­ні культури використовують для під­годівлі тварин у па­­совищ. період, заготовляють для годівлі восени і взимку. Зернофуражні культури вирощують для одержа­н­ня корм. зерна, виробництва збаланс. комбікормів і корм. сумішей. До них належать зерн. культури — кукурудза, ячмінь, сорго, овес (зерно містить 75 % вуглеводів, 10–14 % протеїну, 2–5 % жиру, 2–6 % клітковини). Резервом кормів для одомашнених і диких тварин та птиці є водорості, які швидко роз­множуються. Заг. первин­на продуктивність фітопланктону Світ. океану становить 1/3 продуктивності біо­сфери.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю