Кормові культури - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кормові культури

КОРМОВІ́ КУЛЬТУ́РИ – сільськогосподарські культури, які вирощують з метою виробництва корму для сільськогосподарських тварин і птиці. К. к. є найпоширенішими на планеті, вони відіграють вирішал. роль у кругообігу речовин. У рослин. покриві Землі бл. 80 % займають трав’яні корм. рослини, зернофуражні, зерно­­бобові та ін. культури, чагарники, що становлять основу корм. бази для диких і домаш. тварин. Корм. рослини поступово зайняли великі ареали і відігравали важливу роль у формуванні природ. фітоценозів. Природні корм. угіддя разом із лісами й Світ. океаном є не­одмін. умовою збереження ґрунт. покриву, клімату, круго­обігу речовин, по­­кращення стану довкілля тощо. До К. к. належать корм. трави, корм. коренеплоди, силосні, корм. баштанні, зернофуражні й зернобобові культури. Вирощу­­ють їх у польових і корм. сіво­змінах, у ланках сівозміни з короткою ротацією на природ. корм. угіддях, використовують для створення пасовищ, залуження низькопродуктив. сіноко­­сів і пасовищ. Асортимент К. к. дуже великий і залежить від ґрунт.-клімат. особливостей ре­­гіону, спеціалізації госп-ва, потреб тваринництва в кормах, попиту на корми та продукцію тваринництва на внутр. і зовн. ринках. Цінність К. к. визначають урожайністю, енергет. і про­­теїн. поживністю, вмістом амінокислот, мінерал. речовин, вітамінів. Їх поділяють на одноріч­ні (кукурудза, цукр. сорго, со­­рго-суданковий гібрид, суданська трава, вика яра, люпин жов­­тий, серадела) і багаторічні (лю­­цер­на, конюшина, еспарцет, ляд­­венець, тимофіївка, стоколос, костриця). Корм. трави – багато- й однорічні трав’янисті с.-г. культури, які згодовують тваринам і птиці у вигляді зеленої ма­­си, сіна, силосу, сінажу, коренеплодів, брикетів тощо. К. к. класифікують на 4 групи: тонконогові, бобові, осокові та різ­но­­трав’я. Тонконогові корм. трави поширені в усіх зонах України, становлять осн. частину (80–90 %) травостоїв природ. корм. угідь, сінокосів і пасовищ. Корм. цінність більшості з них вища на ранніх фазах росту і розвит­­ку рослин. В оптимал. фазі зби­­рання на сіно (колосіння та початок цвітіння) вони мають доб­ре збережені листки, високу енергет. і протеїн. поживність. На природ. корм. угіддях найчастіше зустрічаються вівсяниця, мітлиця, тонконіг, лисохвіст, стоколос, ковила, типчак тощо. Бобові корм. трави (люцерна по­­сівна, конюшина лучна, гіб­ри­­дна і повзуча, лядвенець рогатий, буркун білий, еспарцет піщаний) вирощують у польових і корм. сівозмінах, на природ. корм. угіддях зустрічаються в невеликій кількості (8–10 %). Наявність їх у травостої покращує азот. баланс ґрунту і якість корму. Вони мають високий вміст протеїну в зеленій масі. Оптимал. строк збирання на корм – бутонізація та початок цвітіння. При пізньому збиранні знижується вміст білка, вітамінів, зростає кількість клітковини.

Осокові трави (з родини осо­­кових і ситникових) – багаторіч­­ні кореневищні, рідше – однорічні трав’янисті рослини. Як правило, мають значне поширення, низьку корм. цінність, од­­нак часто складають осн. масу травостоїв. Їх також використовують для закріплення пісків. До них належать однодольні квітк. рослини, більшість багаторіч., дернових або кореневищ. трав. Від тонконогових відрізняються триряд. розміщенням листків, тригран. стеблами без порожнистих міжвузлів, будовою квітки, плодами. Різнотрав’я ста­­новить 10–30 % травостою, в по­­сушливих р-нах – до 40–60 %. Багато рослин, які його складають, мають велике корм. значення, а окремі з них погано по­­їдає худоба через колючки, гіркий смак тощо. До різнотрав’я можуть належати лікар., отруйні рослини і бур’яни. Силосні культури – рослини, які вирощують для заготівлі силосу. Гол. умовою його високої якості є вміст у рослинах цукру – осн. джерела молочнокислого бродіння. За цією ознакою силосні культури розділяють на 3 групи: культури, які легко силосувати (кукурудза, цукр. сорго, сорго-суданковий гібрид, земляна гру­­ша, корм. коренеплоди, озиме жито тощо); культури, які склад­­но силосувати (буркун, люцерна, конюшина, вика, осока тощо); культури, які не піддаються силосуванню. Корм. бульбо- і коренеплоди – переважно крохмаленосні рослини (картопля, топінамбур, корм. буряки, морк­­ва), належать до соковитих кор­­мів. Широке використання їх для годівлі тварин зумовлене високою врожайністю, енергет. поживністю, хорошими смак. якос­­тями, універсальністю застосування тощо. Використовують в осінньо-зимовий період. Баштан­­ні К. к. – трав’янисті пов­зучі рослини з родини гарбузових (корм. кавуни, гарбузи, кабачки). Вони високоврожайні та со­­ковиті; мають великі солодкі пло­­ди, у яких багато пожив. речовин, зокрема цукру, крохмалю, вітамінів. Серед них є посухостійкі культури, кавуни мож­­на вирощувати на піщаних ґрун­­тах. Насіння гарбузів і кавунів містить бл. 50 % жиру. Корм. баштанні культури використовують для підгодівлі тварин у па­­совищ. період, заготовляють для годівлі восени і взимку. Зернофуражні культури вирощують для одержання корм. зерна, вироб-ва збаланс. комбікормів і корм. сумішей. До них належать зерн. культури – кукурудза, ячмінь, сорго, овес (зерно містить 75 % вуглеводів, 10–14 % протеїну, 2–5 % жиру, 2–6 % клітковини). Резервом кормів для одомашнених і диких тварин та птиці є водорості, які швидко розмножуються. Заг. первинна продуктивність фітопланктону Світ. океану становить 1/3 продуктивності біосфери.

Літ.: Бабич А. О. Кормові і білкові ресурси світу. К., 1995; Його ж. Кормові і лікарські рослини у ХХ і ХХІ століттях. К., 1996; Наукові основи інтенсифікації кормовиробництва в Україні. В., 2008.

А. О. Бабич, А. А. Побережна

Стаття оновлена: 2014