Боцієв Борис Тимофійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Боцієв Борис  Тимофійович

БОЦІ́ЄВ Борис Тимофійович (справж. – Боціти Барон Татарійович; 13(26). 09. 1901, с. Боцітикау, нині с. Тіб, Пн. Осетія, РФ – 20. 07. 1944, м. Орджонікідзе Дніпроп. обл.) – осетинський письменник і громадський діяч. Один із зачинателів осетин. літ-ри. Закін. Комуніст. ун-т трудящих Сходу у Москві (1930). Працював зав. райвно, ред. ж. «Мах дуг», головою СП і Ком-ту у справах мист-в Пн.-Осетин. АРСР. Перша публікація – вірш «Уадз œмœ худœнт» («Хай сміються», 1925). Розквіт творчості Б. припадає на 1930 – поч. 1940-х рр. Вона позначається багатством тематики і жанрів (роман, поема, пісня, вірш. казка, публіцистика, есе). Автобіографічним є його епічне полотно «Саст рœхыс» («Розбиті ланцюги», 1936), де зображено соц. й нац. процеси в Осетії, свідком і учасником яких він був. У поезії відтворюються різні грані духовності лірич. героя, його радості й печалі. Проте іноді надмірний публіцист. пафос знижує їхню естет. вартість. Це властиво для таких зб., як: «Тохы фœйлауœнтœ» («Хвилі боротьби», 1932), «Фурд» («Море», 1936), «Цыны бонтœ» («Радісні дні», 1937), «Æмдзœвгœтœ œмœ поэмœтœ» («Вірші і поеми», 1941). Низку творів написано у пісенно-величал. манері, властивій для нац. фольклор. традицій, напр., «Плиты Иссœйы зароег» («Пісня про Іссу Плієва», 1942), поеми «Богатир Хадимурза» і «Партизан Бібо». Б. – автор п’єс на істор. й сучасну тематику, зокрема «Нарты фœткъу» («Яблуко нартів», 1942). Б. сприяв розвиткові укр.-осетин. літ. зв’язків, опублікував статті «Т. Г. Шевченко» // «Мах дуг», 1939, № 2/3 та «Іван Франко» // Там само, 1941, № 6. Був знайомий із Т. Масенком, С. Крижанівським та В. Собком.

Тв.: Равзœрст уацмыстœ (Вибрані твори). Дзœуджыхъœу, 1947; Æмдзœвгœтœ œмœ поэмœтœ (Вірші і поеми). Орджонікідзе, 1958.

Літ.: Ардасенты Х. Боциты Барон // Мах дуг. 1945. № 5; Епхиты Т. Боциты Барон поэтикон дœсныйады таххœй // Там само. 1955. № 9; Калоев Г. Барон Боциев // Очерк истории осетинской советской литературы. Орджоникидзе, 1967.

І. А. Луценко

Стаття оновлена: 2004