Брайчевський Михайло Юліанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Брайчевський Михайло  Юліанович

БРАЙЧЕ́ВСЬКИЙ Михайло Юліанович (06. 09. 1924, Київ – 23. 10. 2001, там само) – історик, археолог. Д-p істор. н. (1989), проф. (1992). Дійс. чл. УВАН (США), НТШ. Засл. діяч н. і т. України. Премія ім. М. Грушевського НАНУ (1997). Закін. Київ. ун-т (1948), де 1945–46 був головою Студент. наук. т-ва. Працював в Ін-ті археології АН УРСР: кресляр (1946– 47), м. н. с. (1947–56), ст. н. с. (1956–60, 1970–72 та від кін. 1978), пров. н. с. (від 1986); 1960–68 – ст. н. с. Ін-ту історії АН УРСР. Фахівець у галузі ранньослов’ян. і середньовічної археології. Автор досліджень з пам’яткознавства, історіографії, історії культури і політ. думки, наук.-популярних і публіцист. нарисів. Автор розділів колект. праць «Нариси стародавньої історії УРСР» (1957), «Історичні погляди Т. Г. Шевченка» (1964), «Історія українського мистецтва» (1966, т. 1), «Історія селянства Української РСР» (1967, т. 1; усі – Київ). Низку його статей опубл. в наук. періодиці («Археологія», «Археологічні пам’ятки УРСР», «Український історичний журнал» та ін.). Брав участь у дослідж. ранньослов’ян. поселень і могильників на Волині, Поділлі, Київщині й Житомирщині. Вивчав старожитності Пастир. городища, брав участь у розкопках давньорус. пам’яток у Києві, Переяславі. Один із фундаторів і активних діячів Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури (1966). Здобув велике визнання нац. орієнтованої громадськості своїми блискучими лекціями про історію України та укр. старожитності (зокрема у Клубі творчої молоді) й екскурсіями істор. місцями Києва. Мав зв’язки з укр. правозахисним рухом, брав участь у розповсюдженні самвидавчих публікацій. Принципове несприйняття політизованих схем рад. історіографії Б. висловив у ст. «Приєднання чи возз’єднання (історичні замітки з приводу однієї концепції)». Праця, подана 1966 до «Українського історичного журналу», не була опубл. й поширювалася в самвидаві; друком вийшла за кордоном (перше укр. вид. в Канаді 1972, англ. переклад 1974, нім. – 1982). Був звільнений з роботи 1968 за підписання ним колект. протесту 138-ми укр. діячів культури проти політ. судів. Подальша заборона праці в наук. установах (1968–70 і 1972– 78) і заборона друкуватися й захищати доктор. дис. були спричинені відмовою Б. піддатися на тиск органів держбезпеки і зректися своїх наук. і політ. поглядів. 1974 Б. запрош. президентом Гарвард. ун-ту на працю в Укр. наук. ін-т при цьому ун-ті, однак не зміг прийняти цієї пропозиції. Тільки у 1989 дістав змогу захистити дисертацію на здобуття наук. ступеня д-ра істор. н. У незалежній Україні Б. опублікував низку наук. праць і наук.-популяр. нарисів, очолив осередок Укр. істор. т-ва в Києві, працював проф. каф. історії Нац. ун-ту «Києво-Могилян. академія» (від 1992). Публікації про т. зв. літопис Аскольда містять низку оригін. гіпотез і започаткували творчу дискусію. Заперечував теорію існування давньорус. народності. Написав розділ «Наукові знання» для 5-том. «Історії української культури» (т. 1, 2001). Велике наук. значення мало опублікування Б. «Історії міста Києва» М. Берлинського (1991). За монографію «Утвердження християнства на Русі» (К., 1988; рос. перекл.– 1989) нагородж. Міжнар. премією фундації Антоновичів (1993). Б. – автор низки сонетів, притч, поем (серед них – «Григорій Сковорода»). Б. відомий також як художник-аматор. Мав персон. виставки в Києві (1999) та Лондоні (2000). У мист. альбом Б. «Історичні портрети» (К., 1999) увійшло 30 творів, в яких він створив образи (реконструйовані портрети) видат. політ., церк. і культур. діячів доби Київ. Русі (зокрема княгині Ольги, князя Ярослава Мудрого, Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Антонія, Феодосія та Никона Печерських). Проілюстрував власну кн. «Скарби знайдені і незнайдені» (К., 1992).

Пр.: Римська монета на території України. 1959; Коли і як виник Київ. 1963 (перевид. рос. мовою 1964); Біля джерел слов’янської державності. 1964; Походження Русі. 1968; Конспект історії України. 1994; Вступ до історичної науки: Навч. посіб. 1995; Походження слов’янської писемності. 1998; Вибрані твори. 1999; Літопис Аскольда. 2001; Часу круговерть. 2003 (усі – Київ); Анти (в рукописі).

Літ.: Ісаєвич Я. Д. «Приєднання чи возз’єднання...» М. Брайчевського – переломна подія в українській історіографії // Старожитності Русі-України. К., 1994; Його ж. М. Брайчевський і його концепція історії України // УІ. 1994. Т. 31; До 75-річчя Михайла Юліановича Брайчевського // Археологія. 1999. № 3; Наукова конференція «Читання пам’яті Михайла Брайчевського» // Там само. 2001. № 1; Пам’яті Михайла Юліановича Брайчевського // Там само. 2001. № 4; Брайчевський Михайло Юліанович: Некролог // УІЖ. 2002. № 1; Кухарчук В. Ю. Учений, громадянин, особистість // Наук. зап. Києво-Могилян. академії. Т. 20. Істор. науки. Ч. 1. К., 2002.

Я. Д. Ісаєвич

Стаття оновлена: 2004