Братство тарасівців

БРА́ТСТВО ТАРА́СІВЦІВ — таємна революційна організація національно сві­домого українства. Проголошене влітку 1891 студентами Харківського університету І. Липою, М. Байздренком, М. Базькевичем та Університету св. Володимира (Київ) В. Боровиком на могилі Т. Шевченка. Незабаром тарасівці утворили гурток «Молода громада», метою діяльності якого була боротьба за національне від­родже­н­ня України. До складу гуртка під керівництвом І. Липи та М. Яценка входили студенти близько 30-ти на­вчальних закладів Харкова, які тісно спів­працювали з просвітницьким гуртком Софії та Олександра Русових. На початку 90-х років ідеї харківського Братства тарасівців поширилися в інших містах України. Тарасівці мали закон­спіровані осередки («пʼятки») у Харкові, Києві, Чернігові, Одесі, на Полтавщині, Кубані, в Криму, Молдові. Центром діяльності планувалося зробити Галичину. У Києві В. Боровик створив тарасівський гурток у складі Є. Тимченка, М. Міхновського, М. Кононенка, О. Черняхівського, Б. Грінченка, М. Вороного, В. Самійленка; в Одесі тарасівські ідеї пропагував А. Сигаревич; у Полтаві — М. Шемет і Д. Дробиш; у Чернігові — М. Коцюбинський; у місті Олександрія (нині Кірово­градська область) діяв тарасівський гурток у складі М. Косюри, І. Козубова, О. Нікольського, М. Васька, Г. Мальської, Я. Зерницького та інших. 

Харківське Братство тарасівців мало свій Статут, роз­роблений 1891, обговорений навесні 1893 на зборах «Молодої громади» і в квітні того ж року опублікований у львівському часописі «Правда» під на­звою «Profession de foi, або Ви­зна­н­ня віри молодих українців», ставши першою викладеною на папері національною про­грамою української революційної молоді. Тарасівці заперечували пасивне українофільство, обмежене культурницькими зав­да­н­нями, від­кидали антиукраїнські тенденції російських народовольців, аргументовано доводили позицію космополітів. 

Братство тарасівців:

• об­стоювало органічну єд­ність України в її етнічних межах, заявляючи, що завдяки моральній силі територіально роз­членованого народу «нас не можуть ві­ді­рвати від галичан, ані галичан від нас»; 
• послідовно об­ґрунтовувало потребу природного функціонува­н­ня української мови, трактованої як «орган духу і виявляч психології народної» в усіх сферах національного та су­спільного життя; 
• прагнуло такого «ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації панівній і нації поневоленій», «ні визискувачеві, ні визискуваному, а є місце цілковитій національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, однаково забезпечених національно сві­домих братів-працівників». 

1892 в Києві під головува­н­ням М. Міхновського від­бувся таємний зʼїзд Братства тарасівців, де було обговорено пере­хід Товариства з організаційно-виховної стадії до без­посередньо політичного чину. 1900 на базі Братства тарасівців (на «Раді чотирьох» у Харкові — Д. Антонович, Б. Камінський, Ле. Мацієвич, М. Русов) створено РУП, політичною на­становою якої була ста­т­тя Миколи Міхновського «Само­стійна Україна» (стала про­грамою українського руху 20 ст.). У ній ідеї Братства тарасівців набули виразної спрямованості: «Одна, єдина, нероз­дільна, вільна, само­стійна Україна від Карпат аж по Кавказ». 

Висунуті Товариством політичні вимоги — знище­н­ня національного гнобле­н­ня, єд­ність західних і східних українців, від­родже­н­ня української нації, автономія всіх націй Російської імперії тощо — досить виразно по­значилися на про­грамах «Загальної без­партійної української організації», Української демократичної партії, Української демократично-радикальної партії й Української радикальної партії. 

Братство тарасівців весною 1893 на зі­брані серед студентів кошти з допомогою Ольги Франко (дружини І. Франка) при­дбало в Галичині значну кількість заборонених у Росії ви­дань і нелегально пере­правило їх до Харкова. 1 травня 1893 у Харкові проведено масові обшуки й арешти серед тарасівців і молодо­громадівців. До суду притягнуто 24 особи, зокрема по­друж­жя Русових і всю верхівку тарасівців. 24 листопада 1894 оголошено вирок, за яким майже всі арештовані під­лягали різним строкам тюремного увʼязне­н­ня та кількарічному гласному поліцейському на­глядові за місцем прожива­н­ня, але поза межами столиць, губернських та університетських центрів. За часів радянського режиму про діяльність Братства тарасівців замовчували або ж трактували в дусі епохи.