Брежнєв Леонід Ілліч - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Брежнєв Леонід  Ілліч

БРЕ́ЖНЄВ Леонід Ілліч (06(19). 12. 1906, с. Кам’янське, нині м. Дніпродзержинськ Дніпроп. обл. – 10. 11. 1982, Москва) – політичний і державний діяч СРСР, один із керівників КПРС. У 1927 закін. Курський землевпорядно-меліоратив. технікум, 1935 – Металург. ін-т у Дніпродзержинську. 1936–37 – дир. Дніпродзержин. металург. технікуму. Від травня 1937 – заст. голови Дніпродзержин. рай. ради, від травня 1938 – зав. відділу, від 1939 – секр. Дніпроп. обкому КП(б)У. 1941–45 – на політроботі в діючій армії. Від 1943 – генерал-майор. У 1946–50 очолював Запоріз. і Дніпроп. обкоми партії, 1950–52 – ЦК КП Молд. РСР, у жовтні 1952 обраний секр. ЦК КПРС, у березні 1953 підвищений до генерал-лейтенанта і призначений нач. Політуправління Військово-Мор. сил, заст. нач. Гол. політ. упр. Рад. армії і ВМФ. Від лютого 1954 – 2-й, від серпня 1955 – 1-й секр. ЦК КП Казах. РСР. Від лютого 1956 – секр. ЦК КПРС, від червня 1957 – чл. президії ЦК КПРС, одночасно від 1958 – заст. голови бюро ЦК КПРС по РФ. 1960–64 – Голова президії ВР СРСР і одночасно від червня 1963 – секр. ЦК КПРС. Був одним з ініціаторів усунення від влади М. Хрущова у жовтні 1964, відтоді – 1-й, від 1966 – Ген. секр. ЦК КПРС. На чолі політбюро ЦК КПРС Б. стояв до смерті, впродовж 18 років. Від 1977 він також поклав на себе обов’язки Голови президії ВР СРСР. Учасники змови проти Хрущова вважали Б. тимчас. фігурою, зважаючи на його інтелект апаратника. Однак Б. виявився майстром апарат. комбінацій і багатоход. інтриг. Без сил. боротьби, тихо й непомітно, інколи через багато років, він послідовно усував реал. і потенц. суперників. Б. згуртував навколо себе функціонерів КПРС у центрі й на периферії під гаслом утвердження політ. стабільності й став абсолютно необхідним для сірої номенклатур. маси, яка обіймала кер. посади й турбувалася лише про одне: щоб у політ. житті все йшло передбач. шляхом. Б. був уособленням колектив. влади номенклатури над сусп-вом. Вона з готовністю підтримувала й заохочувала пристрасть генсека до нагород і почестей, яка в другій пол. його тривалого перебування при владі набула гротескних форм. Б. одержав 4 золоті зірки Героя Рад. Союзу (1966, 1976, 1978, 1981), золоту зірку Героя Соц. Праці (1961), вісім орденів Леніна, орден Перемоги, нагороди ін. держав, Ленін. премію з літ-ри (за написані не ним спогади «Малая земля», «Возрождение», «Целина»), Міжнар. Ленін. премію миру (1973). У 1975 він став генералом армії, а 1976 – маршалом Рад. Союзу. За часів Б. в системі держ. упр. запанував прагматизм. Однак відмова від різких рухів у політиці, здатних загострити й порушити стабільність, означала й свідоме ухилення від розв’язання конфліктів, назрілих проблем. Б. та його оточення вдавали, що реформи не потрібні й у сусп-ві взагалі не існує жодних проблем. За цих умов кризові явища почали дедалі більше розростатися. Держава свідомо блокувала негат. інформацію. Для сторон. спостерігача поверхня політ. життя залишалася спокійною. Замовчування негатив. процесів, явищ і подій створювало оманливу ілюзію спокою, названого публіцистами «застоєм».

У рад. зовн. політиці панувала «доктрина Б.», тобто жорстке протистояння спробам Заходу втрутитися в хід подій на територіях, віднес. Ялтин. конф. 1945 до сфери впливу СРСР. Б. не вагався застосувати силу або загрозу сили для утримання країн Варшав. договору в рад. сфері впливу (Чехословаччина, 1968; Польща, 1970 і 1980) або для розширення цієї сфери (Афганістан, від 1979). У часи Б. СРСР добився паритету з країнами НАТО в озброєннях, однак нестрим. відставання в наук.-тех. прогресі підривало його економіку. Незважаючи на колосал. військ. бюджет, який позбавляв рад. людей гідного життєвого рівня, СРСР почав програвати «холодну війну». Під час перебування Б. при владі особл. сили набуло придушення інтелект. свободи і прав людини (із застосуванням психіатрич. терору, арештів і висилок дисидентів), посилився тотал. контроль органів КДБ за сусп-вом, а також морал. деградація парт.-держ. номенклатури. В Україні, зокрема, часи кер-ва Б. були позначені злочин. знущанням над В. Стусом, В. Марченком, О. Тихим та іншими «інакодумцями», погромами літ-ри, науки та мист-ва, посиленою русифікацією.

Літ.: M. Morozow. Breschnew. Biografie. Stuttgart, 1973; J. Dornberg. Breschnew. Herrscher im Kreml. München, 1975; S. Bialer. Stalin’s Successors. Cambridge, 1980; Брежнев Л. И. Воспоминания. Москва, 1981; B. Meissner. Sowjetische Kurskorrekturen. Breschnew und seine Erben. Osnabrück, 1984; Н. С. Хрущев. Материалы к биографии. Москва, 1989; Шелест П. Е. «…Да не судимы будете»: Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС. Москва, 1995; R. G. Suny. The Soviet Experiment. Russia, the USSR, and Successor States. New York, 1998; Хрущев Н. С. Воспоминания: Время, люди, власть. Т. 1–4. Москва, 1999.

С. В. Кульчицький, Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2004