Брестський (Берестейський) мирний договір - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Брестський (Берестейський) мирний договір

БРЕ́СТСЬКИЙ (БЕРЕСТЕ́ЙСЬКИЙ) МИ́РНИЙ ДО́ГОВІР – перший мирний договір у світовій війні 1914–18; укладений 9 лютого 1918 у Брест-Литовську між УНР та Почвірним союзом (ПС; Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною). Ініціатива у мир. переговорах належала рад. Росії. У листопаді 1917 Раднарком звернувся з відповід. пропозицією у Берлін. 2(15) грудня обидві сторони уклали перемир’я, після чого у штабі нім. військ у Брест-Литовську почалися переговори. Оскільки лінія фронту проходила тер. УНР, то ЦР теж мала визначити свою позицію. Лідери ЦР розуміли, що країни ПС програють війну, приєднання до сепарат. переговорів означало, що майбутні переможці стануть ворогами створюваної ними держави. Проте вибору не було: народ бажав миру, не було армії, здатної воювати. На нараді керівників провід. партій ЦР – есерів і соціал-демократів – було визначено делегацію УНР у складі майбут. прем’єр-міністра В. Голубовича (голова), М. Левитського, М. Любинського, М. Полоза і О. Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула до Брест-Литовська й поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостій. статусі. Нарком закордон. справ Росії Л. Троцький був змушений заявити, що рос. делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Від імені ПС міністр закордон. справ Австро-Угорщини О. Чернін 12 січня заявив про визнання делегації УНР повноправ. учасником переговорів. Формал. визнання УНР як самостій. держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л. Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня. Рос. сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, беручи до уваги великі територ. втрати. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком вигравав час, щоб захопити більшу частину тер. України, зокрема й Київ. Після відновлення переговорів 1 лютого Л. Троцький заявив, що у складі рос. делегації перебувають представники укр. рад. уряду Є. Медведєв і В. Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому будь-які угоди з представниками ЦР не можна розглядати як легітимні. У відповідь в. о. голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх із текстом ІV Універсалу ЦР від 22 січня і зажадав формального визнання УНР незалежною державою. О. Чернін від імені ПС заявив, що є всі підстави визнати УНР суверен. державою, і вона може самостійно укладати міжнар. договори. Така позиція ПС була спричинена, зокрема, гострою продовольчою кризою у Німеччині й Австро-Угорщині, і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Задля укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передання їй Холмщини з Підляшшям і на виділення зх.-укр. земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край із забезпеченням мовних прав його насел. На відміну від уклад. пізніше (3 березня) мир. договору з Росією, договір між Україною і ПС не містив пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаєм. претензій на відшкодування збитків, спричин. війною, обмінювалися військовополоненими й зобов’язувалися відновити взаємні екон. відносини. Зобов’язання УНР були цілком конкретні: за 1-у пол. 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м’яса (живою вагою), іншу с.-г. продукцію і пром. сировину. За умовами Брестського миру, уклад. 3 березня Росією з державами ПС, Раднарком зобов’язувався визнати законність уряду УНР на тер. України й уклад. ним договір з країнами ПС. Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію й пропаганду проти уряду і громад. установ УНР, уклавши з нею мир. договір. 12 лютого 1918 уряд УНР звернувся до нім. сторони з проханням ввести на тер. України нім. війська, що дало змогу вирішити низку внутр. питань. Б. м. д. тимчасово врятував Україну від поглинення рад. Росією ціною окупації її нім. й австро-угор. військами, що згодом призвело до повалення демократ. УНР і появи авторитар. уряду гетьмана П. Скоропадського. Залежність гетьман. держави від кайзерів обмежила її існування капітуляцією Німеччини 11 листопада. Перемога Антанти у війні сприяла відновленню УНР, але створила винятково несприятл. умови її існування. Країни Антанти підтримали претензії відновл. Польщі і білогвард. Росії на укр. землі; 1922 Німеччина у Рапалльському договорі з рад. Росією оголосила Б. м. д. недійсним; того ж року Туреччина скасувала Б. м. д. договором з УСРР.

Літ.: Берестейський мир: Спомини та мат. Л.; К., 1928; Німецька політика супроти України в 1918 році та її історична ґенеза // УІ. 1968. Ч. 17–20; 1969. Ч. 21–23; Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навч. посіб. К., 1997; Українська Центральна Рада: Док. і мат.: У 2 т. Т. 2. К., 1997.

С. В. Кульчицький

Стаття оновлена: 2004