Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Брешко-Брешковська Катерина  Костянтинівна

БРЕ́ШКО-БРЕШКО́ВСЬКА Катерина Костянтинівна (псевд.: Михайлова К., Проценко С., Старый крестьянин; 13(25). 01. 1844, Черніг. губ. – 12. 09. 1934, Хвали-Почерніце, побл. Праги) – діячка народницького руху, публіцистка. Мати М. Брешко-Брешковського. У 1860-х рр. працювала у повіт. земстві та в нар. школі, організ. її батьком. 1873 зблизилася з бакунінцями Києва й С.-Петербурга. 1874 брала участь у «Київській комуні». Влітку того ж року під ім’ям солдатки Фекли Косої «пішла в народ» з метою безпосеред. підготовки селян. повстання. Вела просвітн. діяльність серед селян, за що потрапила під нагляд поліції. 1874 разом зі Стефановичем і Фішером узяла участь в орг-ції рев. гуртків у Києві. 24 вересня 1874 заарешт. Утримувалася у Брацлав. в’язниці, від 4 жовтня 1876 – у Петропавлов. фортеці. 23 січня 1878 «на процесі 193-х» засудж. на 5 р. каторж. робіт (1879 замінено поселенням у Баргузині, Забайкалля). 1881 втекла, спіймана, засудж. на 4 р. каторж. робіт у Карі (Забайкалля). Після відбуття каторги була переведена у Селенгінськ (нині Бурятія, РФ), а на поч. 90-х рр. – в Іркутськ. Вела літ. діяльність. 1896 амністована. Зустрічі та враження цих років покладено в основу портретно-мемуар. нарисів, прониз. думкою про морал. і політ. право інтелігенції, зневаженої урядом, на виявлення будь-яких форм протесту щодо нього: «Ипполит Мышкин и Архангельский кружок» (Женева, 1904), «Из моих воспоминаний. І. Ишутин и каракозовцы. ІІ. Отец Митрофан» (С.-Петербург, 1906). У 1899 спільно з Г. Гершуні заснувала у Мінську Робітн. партію політ. визволення Росії, яка 1902 об’єдналася з есерівською. 1903 емігрувала до Швейцарії, 1904 читала в США лекції про боротьбу з царизмом. 1905 нелегально повернулася в Росію. Виступала в рев. пресі з «Листами старого друга», напис. у вигляді звернень до «внуків і дітей, сестер і братів» (відтак укоренилося її прізвисько «бабуся російської революції»).1907 заарешт. 1910 вислана до Сибіру. У листопаді 1913 здійснила невдалу втечу, була знову заарешт. і заслана до Якутії, згодом переведена в Іркутськ, потім у Мінусинськ (нині Краснояр. край, РФ). Нариси, напис. у цей період («Из воспоминаний С. А. Лешерн, Н. А. Армфельд, Т. И. Лебедева, М. К. Крылова, Г. М. Гельфман», Москва, 1919), вирізняються заглибленням у психологію. Після Лютневої революції 1917 повернулася в Петроград, співпрацювала з правоесерів. г. «Народная воля», виступала за продовження війни, підтримувала Тимчас. уряд і О. Керенського; опублікувала автобіогр. кн. «Бабушка Е. К. Брешко-Брешковская о самой себе». Більшов. переворот 1917 зустріла вороже. Брала участь у боротьбі проти рад. влади в Поволжі та Сибіру, 1919 вела антибільшов. агітацію у США. Від 1924 жила в Чехо-Словаччині, згодом у Франції. До Української Держави ставилася вкрай негативно. 1919 побувала в Закарпатті, де її привітно зустрічали москвофіли.

Літ.: Брешко-Брешковский Н. Н. Е. Брешковская // Аргус. 1914. № 13; Його ж. Бабушка русской революции // Лукоморье. 1917. № 12–13; Попов И. Е. К. Брешковская. Москва, 1917.

О. С. Лук’янчук

Стаття оновлена: 2004