Булгаков Сергій Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Булгаков Сергій  Миколайович

БУЛГА́КОВ Сергій Миколайович (16(28). 06. 1871, м. Лівни, нині Орлов. обл., РФ – 12. 07. 1944, Париж) – філософ, економіст, громадський і церковний діяч. Закін. юрид. ф-т Моск. ун-ту (1894). 1901 захистив магістер. дис. «Капитализм и земледелие», в якій спростував висновки К. Маркса щодо розвитку капіталізму в с. госп-ві. 1901–06 – проф. Київ. політех. ін-ту, приват-доц. Ун-ту св. Володимира, 1906–11 – проф. Моск. комерц. ін-ту, приват-доц. і проф. (до 1910) Моск. ун-ту. 1918 рукополож. у священики. 1919 – проф. політекономії та богослов’я Таврій. ун-ту, 1920–22 – протоієрей Ялтин. собору. У грудні 1922 депортований більшовиками. Від 1925 – проф. догматики і декан рос. Богослов. православ. ін-ту в Парижі. Ініціатор екуменіст. руху. Наприкінці 19 ст. виступав як прихильник «легал. марксизму» і критик «екон. слов’янофільства» народників. Під час роботи в Києві у світогляді Б. відбувся певний злам, під впливом філософії І. Канта Б. еволюціонував «від марксизму до ідеалізму» і християн. соціалізму. За Б., перерозподіл власності не може гарантувати вільного розвитку особистості – насамперед через насильниц. характер застосування цього бездухов. принципу. Лише вільний вибір людини виявляє її істинний духов. зміст. Згідно з Б., протилежні орієнтації сусп. устрою зумовлені двома шляхами реліг. самовизначення: в релігії людинобожества, до якої схиляються марксизм і соціалізм, і в релігії Боголюдства – християнстві. Б. піддав різкій критиці «основну віру цього віку», «релігію прогресу», яка бачить своєю метою тільки себе саму й не визнає ніякого зовн. імперативу, котрий би цю мету виправдовував чи перетворював її на засіб для втілення ін. вищої мети. Б. визнавав екон. прогрес необхід. умовою духов. успіху, але застерігав від наміру підмінити прогрес загальнолюдський і загальнокультурний одним лише екон. прогресом. Б. вважав, що осн. принципи сусп. та особистого життя мають вибудовуватися на основі абсолют. цінностей добра, істини й краси. У Києві зблизився з Л. Шестовим та М. Бердяєвим, став співред. ж. «Новый путь», «Вопросы жизни», в яких, як і в спільно редагованій із В. Зіньківським г. «Народ» (Київ, 1906, заборонена на ч. 7), прагнув реалізувати свою реліг.-громад. програму боротьби за соц. свободи під знаком «християн. політики», яка стала основою його майбут. «софіології». Під впливом ідей Ф. Достоєвського, В. Соловйова, Ф. Шеллінґа, П. Флоренського Б. звернувся до створення цільної реліг. філософії. Філософія всеєдності Б. спирається на міфологему Софії – «Премудрості Божої». Б. стверджував, що філософія неминуче прагне до абсолютного, до всеєдності, «вона має своєю єдиною універсальною проблемою – Бога й лише Бога». Онтолог. основа світу полягає в суцільній, метафізично безупинній софійності його основи. Згодом поняття Софії роздвоюється: вона частково залишається в межах світу, частково перебуває поза його межами (як «ідеал. основа світу»). Це й створює різницю між Софією божественною і Софією космічною. Софія як ідеал. основа світу стоїть поміж Абсолютом і Космосом, як деяке «третє буття», що з’єднує в собі божественну і створену природу. Пізніше в філософії Б. відбувся новий злам: у ній цілком тріумфує метафізика всеєдності на ґрунті вчення про Софію. Софія божественна, співпричетна Абсолюту, і Софія створена виявляються тотожними. Єдина Софія відкривається в Богові та у творенні. Моністична софіологія Б. спрямована до побудови суціл. розгорнутої системи догматич. богослов’я, тобто виходить поза рамки власне філософії. Б. – один із авторів зб. «Проблемы идеализма» (Москва, 1902), «От марксизма к идеализму» (С.-Петербург, 1903), «Вопросы религии» (Москва), «Вехи» (Москва, 1909), «Из глубины» (К., 1918; София, 1921). Обирався депутатом 2-ї Держ. думи, в якій виступав за припинення як рев., так і уряд. терору.

Пр.: Два града. Исследования о природе общественных идеалов: В 2 т. Москва, 1911; Философия хозяйства: В 2 т. Москва, 1912; Свет невечерний. Сергиев Посад, 1917; На пиру богов // Из глубины. К., 1918; София, 1921; Тихие думы. Москва, 1918; О Богочеловечестве: В 3 кн. Париж; Таллин, 1933– 45; Философия имени. Париж, 1953.

Літ.: Зандер Л. А. Бог и мир: Миросозерцание о. Сергия Булгакова. Т. 1–2. Париж, 1948; Роднянская И. Б. С. Н. Булгаков – публицист и общественный деятель // Булгаков С. Н. Избранные статьи. Т. 2. Москва, 1993.

І. Д. Бажинов, О. А. Вусатюк, К. А. Гордіца

Стаття оновлена: 2004