Косинський Володимир Андрійович

КОСИ́НСЬКИЙ Володимир Андрі­йович (13(25). 08. 1864, с. Дорошівка (за ін. даними — хутір Янків) Глухів. пов. Черніг. губ., нині Ямпіл. р-ну Сум. обл. — 05. 11. 1938, Ри­­ґа) — економіст, статистик, громадсько-політичний діяч. Академік АН УРСР (1918). Належав до геть­­ман. роду. Закін. Глухів. прогімна­­зію, класичну гімназію в Новгороді-Сіверському (нині Черніг. обл., 1883), фіз.-мат. (1888) і юрид. (1892) факультети Моск. університету, де був залишений професор. стипендіатом на каф. політ­економії і статистики. 1895–98 працював у б-ках й архівах Парижа, Лондона, Берліна, Дрездена. 1900 захистив магістер. дис. «Уч­­ре­­ждения для мелкого кредита в Германии. Их история в связи с некоторыми сторонами эко­­но­­мической жизни этой страны», 1907 — доктор. дис. із політ­економії «К аграрному во­просу. Крестьянское и помещичье хозяйство». Автор концепції «роз­капіталізації» великої земел. власності та пере­дачі землі тру­­довим сімей. господарствам. Від 1901 — адʼюнкт-проф., від 1903 — проф. Ризького політех. ін­ституту. Звільнений за публічну критику місц. земел. устрою. Від 1904 — в. о. екс­траординар. професор кафедри поліцей. права, від 1905 — декан юрид. факультету Новорос. університету в Оде­­сі.

Дотримувався ліберал. по­глядів, засуджував євр. погроми. Брав участь у під­готовці проекту кон­ституції Росії. 1905 входив до нелегал. Академ. союзу професорів, що намагався протидіяти консе­рватив. універ­­ситет. статуту 1884. Пере­бував під неглас. на­глядом поліції. 1908 звільнений з посади і притягнутий до кримінал. від­повід­альності за звинуваче­н­ням у потуран­ні без­порядкам (виправ­даний через недоведеність зви­­нуваче­н­ня). Від 1909 — ординар. професор кафедри політ­економії с.-г. від­діл. Київ. політех. ін­ституту. Також читав лекції з історії та теорії політ­економії у Київ. комерц. ін­ституті, згодом обраний проф. Університету св. Володимира у Києві. 1910 вступив до УНТ. 1913–14 — у наук. від­ряджен­ні у Німеч­чині, Австрії, Швейцарії. Під час 1-ї світової вій­ни неодноразово ви­ступав на захист укр. насел. Га­­личини від дій рос. влади. Після Лютн. революції 1917 працював у Гол. земел. комітеті при Міністерстві землеробства Тимчас. уряду та Лізі аграр. реформ. У серпні 1917 обраний чл. УЦР від рос. нац. меншини (чл. партії кадетів). Під­тримував реалізацію по­­ложень Тимчас. ін­струкції Ген. секретаріатові Тимчас. уряду в Україні від 4(17) серпня 1917, оскільки вважав її базою нац.-політ. від­родже­н­ня України (при цьому ви­ступав проти проголоше­н­ня її незалежності). За часів Української Держави був товаришем Міністра (заст.) і Мі­­ні­стром праці; брав участь у роботі під­комісій при Комісії для виробле­н­ня законо­проекту про заснува­н­ня УАН. Від грудня 1918 — директор По­стій. комісії по ви­учуван­ню нар. господарства УАН, голова каф. економії с. господарства при 3-му від­ділі УАН.

14 грудня 1918 разом із декількома ін. міністрами Української Держави під­писав документ про скла­да­н­ня повноважень і пере­да­н­ня влади Директорії УНР. На­прикінці 1918 — на поч. 1919 оголошений поза законом. У червні 1919 після клопотань В. Вернадського, А. Кримського та професорів Київ. політех. ін­ституту перед головою РНК УСРР Х. Раковським від­новлений у громадян. правах. Повернувся до роботи в УАН і Київ. політех. ін­ституті. Від вересня 1919 — пред­ставник УАН при Київ. обл. військ.-пром. комітеті. 1921 від­ряджений для чита­н­ня лекцій і проведе­н­ня дослідж. у Камʼя­­нець-Поділ. ІНО. Емігрував до Польщі. 1922 пере­їхав до Праги, де викладав у Рос. ін­ституті с.-г. кооперації, Рос. нар. університеті, Вищо­­му комерц. ін­ституті, на Рос. юрид. факультеті при Карловому університеті; також читав лекції з політ­­економії в Укр. госп. академії у Подєбрадах. Від 1928 — професор кафедри політ­економії Латвій. університету; водночас від 1931 працював у Рос. ін­ституті університет. знань (обидва — Риґа). Як чл. Рос. академ. групи в Німеч­чині (1929) брав участь в організації публіч. лекцій рос. і нім. мовами.

Завантажити статтю