Косів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Косів

КО́СІВ – місто Івано-Франківської області, райцентр. Знаходиться на р. Рибниця (притока Пруту, бас. Дунаю), за 110 км від обл. цент­­ру та за 12 км від залізнич. ст. Вижниця (Чернів. обл.). Пл. 11,38 км2. Насел. 8301 особа (2001, складає 94,5 % до 1989), переважно українці. У місті та його околицях виявлено знахід­­ки часів неоліту та мідно-ка­­м’я­­ного віку. Засн. 1565 Снятин. старостою А. Тенчинським побл. солеварні неподалік однойм. се­­ла (нині Старий К.). Село К. упер­­ше згадано 1424 у дарчій грамоті великого князя литовського Свидригайла боярину Владові Драгосиновичу. У 16–17 ст. містом володіли Шумлянські, Язловецькі, Коссаковські, Чури­­ли, 1692–1786 – Дзєдушинцькі. 1621–24 зазнало знач. руйнувань під час турец.-татар. напа­­дів. К. був осідком орендарів, корчмарів і лихварів, тому на нього досить часто нападали за­­гони опришків: 1698 – під кер-вом Лунги, 1704 – Пинті та Пискливого, 1749 – В. Баюрака. До міс­­та підступали загони О. Довбуша (1740) та І. Бойчука (1759).

Після 1-го поділу Польщі 1772 – під владою Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). Від 1867 – по­­віт. місто. У цей час тут щороку проводили ярмарок. 1897 меш­­кало бл. 2,9 тис. осіб. Під час 1-ї світ. вій­ни побл. К. відбувалися запеклі бої. Від осені 1914 до поч. літа 1915 та від літа 1916 до літа 1917 його контролювали рос. війська. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918) встановлено владу ЗУНР. Від 26 травня до кінця серпня 1919 місто було зайняте румун. військами. Від 1919 – у складі Польщі, від 1939 – УРСР. До 1939 діяли осередки укр. т-в «Бесіда», «Союз українок», «Просвіта», «Луг», «Пласт», «Каменярі», «Відродження». Від 1940 – райцентр. Від 1 липня 1941 до 31 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Майже 5 місяців 1944 містом проходила лінія фронту, тому воно зазнало знач. руйнувань. 1941–42 нацисти вбили бл. 4 тис. євреїв, вивезли на примус. роботи до Німеччини 460 осіб. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Комуніст. владою ре­­песовано понад 250 косів’ян. К. згадано у Кресовій книзі справедливих. 1959 мешкало бл. 6 тис., 1979 – 8,3 тис., 1998 – 9,5 тис. осіб. Сучасне місто відоме як осередок нар. худож. промислів, лікув.-оздоров. і турист. центр. У творах косів. різь­­бярів розвинулися художні традиції майстрів сіл Брустурів, Річка, Яворів. Масово тут стали займатися ткацтвом, зокрема ліжникарством та килимарством. Працює вироб.-художнє об’єдн. «Гуцульщина» (килими, керамі­ка), функціонує Косів. осередок НСМНМУ.

Є джерела мінерал. вод. У К. – Косівський державний інститут прикладного та де­­коративного мистецтва, 2 заг.-осв. школи, початк. школа-садок, школа-інтернат-гімназія, Центр дит. і юнац. творчості; Ко­­сів. відділ проблем гір. землекористування Івано-Фр. ін-ту агропром. вироб-ва НААНУ; рай. Нар. дім, центр. рай. б-ка, б-ка для дітей і юнацтва, школа мист-в, філія Нац. музею нар. мист-ва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського (Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини), Карпатсь­­кого краю Музей визвольних змагань; рай. лікарня, фтизіопульмонол. диспансер, санаторій «Косів», лікув.-оздоров. ком­­п­­лекс «Карпат. зорі»; ДЮСШ, гірськолижна школа, 2 спорт. клу­­би; відділ. 6-ти банків. Є дендропарк ім. А. Тарнавського. Виходять міська г. «Косівський передзвін» і рай. г. «Гуцульський край». Відомі художні колективи: нар. оркестр нар. інструмен­­тів рай. Нар. дому; оркестр нар. інструментів школи мист-в; ансамбль «Джерела» та хор «Гомін» т-ва «Просвіта». Діють реліг. громади УГКЦ, УАПЦ, РКЦ, євангел. християн-баптистів, свідків Єгови. Збереглися решт­ки валів замку (16–17 ст.).

Пам’ят­­ки арх-ри: церква Івана Хрестителя (1912), будинок рабина Гагера (нині міськ­рада, 1890), австро-угор. суд (нині школа-інтернат-гімназія, 1904–08), лі­­кар­­ня (1930), лазня (нині дитсадок), будинок лікаря Гертнера (нині центр. рай. б-ка; обидві – 1938–39). У 2009 згоріла Моска­­лів. церква св. Василія Великого, яка була зведена 1895. Через 2 р. на пожертви вірян на її міс­­-ці збудували новий храм. Вста­­новлено пам’ят­­ники Т. Шевченку, І. Франку, М. Павлику, на місці масового розстрілу євреїв, косів’янам – колиш. січовим стрільцям і воїнам УГА, меморіал полеглим під час 2-ї світ. вій­ни, пам’ятні знаки на честь О. Довбуша, художників В. Касіяна, Є. Сагайдачного, пам’ятні хрес­­ти на місці розкопок жертв НКВС на подвір’ї школи-інтернату-гімназії та на місці страти воїнів УПА. Серед видат. уродженців – фахівець у галузі ліс. машин і доріг Н. Библюк, лікар-хірург О. Пиптюк, лікар-мікробіолог У. Фіґлюс-Лоза, травматолог-ортопед Ю. Ясельський, правознавець З. Ромовська; письменник М. Павлик, публіцист, видавець В. Гаюк; живописці Е. Бучинська-Варення, М. Грималюк, майстри різьб­­лення на дереві І. Балагурак, О. Балагурак, Т. Баранюк, М. Бер­­нацький, В. Бович, Р. Боєчко, брати Володимир, Дмитро (його син Любомир), Іван Гавриші, В. Грималюк, М. Девдюк, І. Дран­­чук, В. Кабин, М. Кабин, Ю. Осип­­чук, І. Павлик, Д. Стринадюк, майстри худож. кераміки О. Бей­­сюк, сестри О. Вербівська-Кабин та І. Серьогіна, С. Волощук, В. Гри­­вінський, П. Кошак, Ю. Стрип­­ко, Х. Урбанська, В. Хро­­м’як, подружжя Григорій і Павлина Цвілики, майстри декор. ткацтва Ю. Бович, М. Боєчко, Р. Горбовий, С. Повшук, майстер худож. оброблення шкіри М. Він­тоняк, майстер худож. оброб­­лення шкіри та металу Р. Стринадюк, майстриня худож. вишивки та кераміки І. Ділета; композитор, нар. арт. України О. Гавриш, співаки Н. Андрусів, Ю. Закревський (Закржевсь­­кий), музикознавець В. Грабовський, режисер, актор В. Блавацький, актор, засл. арт. Украї­­ни Р. Держипільський; громад.-політ. діяч М. Горбовий; боксер О. Козлан.

Літ.: Пелипейко И. А., Дацюк Я. Ю. Косов: Путеводитель. Уж., 1983; Пели­­пейко І. Косів: люди і долі. Косів, 2001; Стеф’юк В. Косів – місто історичне: Урбаніст. нарис. Косів, 2002; Пелипей­­ко І. Містечко над Рибницею: Книга про Косів. Косів, 2004.

І. А. Пелипейко , М. В. Цьок

Стаття оновлена: 2014