Косів Михайло Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Косів Михайло Васильович

КО́СIВ Михайло Васильович (28. 12. 1934, с. Вiльхiвка, нині Рож­­ня­­тiв. р-ну Iвано-Фр. обл.) – письменник, учасник опозиційного руху, громадсько-політичний ді­­яч. Батько В. Косіва. Нар. депутат України (1990–94, 1994–98, 1998–2002, 2002–06, від 2007). Засл. діяч мист-в України (1995). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2005). Чл. НСПУ (1988). Закiн. Львiв. ун-т (1960). Відтоді працював у Львів. музеї І. Франка; від 1964 – зав. кабінету франко­знавства Львів. ун-ту; водночас 1963–65 – президент Клубу твор. молоді «Пролісок» (Львів).

Підготував канд. дис. «Наука, пуб­­ліцистика і белетристика у твор­­чій практиці І. Франка», яку не захистив через арешт 27 серп­ня 1965 за звинуваченням у антирад. агітації та пропаганді. 6 березня 1966 звільнений через хворобу і брак доказів. Відтоді учителював; від 1969 працював у Львів. істор. музеї; від 1989 – в Ін-ті сусп. наук АН УРСР (Львів); 1990–92 – заст. голови з питань гуманітар. політики Львів. облвиконкому. Брав участь у вид. нелегал. ж. «Український вісник» за ред. В. Чорновола (1970–72); протягом 15-ти р. по­­збавлений права публікувати власні твори. З поч. демократизації сусп-ва відновив активну політ. діяльність, став співзасн. Т-ва укр. мови, сприяв відновленню УГКЦ. Чл. Центр. проводу (1994–99), заст. голови (1999–2001) НРУ. У ВР України 1-го скликання – чл. Комісії з питань держ. суверенітету, міжресп. і міжнац. відносин, Нар. ради; 2-го – голова Ком-ту з питань культури і духовності, чл. фрак­­ції НРУ; 3–4-го – голова підкомітету в справах релігії та міжконфес. відносин Ком-ту з пи­­тань культури і духовності, чл. фракцій НРУ, партії «Реформи і порядок», блоку «Наша Україна»; 6-го – чл. Ком-ту з питань культури і духовності, фракції «Блок Юлії Тимошенко». Автор багатьох праць із літературо­­знавства, історії, мистецтвознав­­ства, проблем мови, культури, театру, політології, серед яких – «Про Україну» (1990), «Вернімо­­ся до джерел» (1996, кн. 1; 2004, кн. 2), «Двоязичіє чи без’язи­­чіє?» (1998), «Києво-Галицький патріархат Української Церкви як українська багатовікова туга за єдністю» (2004), «Воскресають лише там, де є могили» (2006), «Мова – це засіб спілкування і порозуміння між людьми, а не предмет розбрату і роз­­колу України» (2007; усі – Львів).

Ю. Д. Зайцев

Статтю оновлено: 2014