КО́СIВ Михайло Васильович (28. 12. 1934, с. Вiльхiвка, нині Рож­­ня­­тiв. р-ну Iвано-Фр. обл.) — письмен­ник, учасник опозиційного руху, громадсько-політичний ді­­яч. Батько В. Косіва. Народний депутат України (1990–94, 1994–98, 1998–2002, 2002–06, від 2007). Заслужений діяч мистецтв України (1995). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005). Член НСПУ (1988). Закiн. Львiв. університет (1960). Від­тоді працював у Львів. музеї І. Франка; від 1964 — зав. кабінету франко­­знавства Львів. університету; водночас 1963–65 — президент Клубу твор. молоді «Пролісок» (Львів).

Під­готував канд. дис. «Наука, пуб­­ліцистика і белетристика у твор­­чій практиці І. Франка», яку не захистив через арешт 27 серп­ня 1965 за звинуваче­н­ням у антирад. агітації та пропаганді. 6 березня 1966 звільнений через хворобу і брак доказів. Від­тоді учителював; від 1969 працював у Львів. істор. музеї; від 1989 — в Ін­ституті сусп. наук АН УРСР (Львів); 1990–92 — за­ступник голови з питань гуманітар. політики Львів. облвиконкому. Брав участь у вид. нелегал. ж. «Український вісник» за ред. В. Чорновола (1970–72); протягом 15-ти р. по­­збавлений права публікувати власні твори. З поч. демократизації су­спільства від­новив активну політ. діяльність, став спів­засн. Товариства української мови, сприяв від­новлен­ню УГКЦ. Член Центр. проводу (1994–99), за­ступник голови (1999–2001) НРУ. У ВР України 1-го склика­н­ня — чл. Комісії з питань держ. суверенітету, між­респ. і між­нац. від­носин, Нар. ради; 2-го — голова Комітету з питань культури і духовності, чл. фрак­­ції НРУ; 3–4-го — голова під­комітету в справах релігії та між­конфес. від­носин Комітету з пи­­тань культури і духовності, чл. фракцій НРУ, партії «Реформи і порядок», блоку «Наша Україна»; 6-го — чл. Комітету з питань культури і духовності, фракції «Блок Юлії Тимошенко». Автор багатьох праць із літературо­­­знавства, історії, мистецтво­знав­­ства, про­блем мови, культури, театру, політології, серед яких — «Про Україну» (1990), «Вернімо­­ся до джерел» (1996, кн. 1; 2004, кн. 2), «Двоязичіє чи без­ʼязи­­чіє?» (1998), «Києво-Галицький патріархат Української Церкви як українська багатовікова туга за єд­ністю» (2004), «Воскресають лише там, де є могили» (2006), «Мова — це засіб спілкува­н­ня і поро­зумі­н­ня між людьми, а не предмет роз­брату і роз­­­колу України» (2007; усі — Львів).