Бурлюк Давид Давидович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бурлюк Давид  Давидович

БУРЛЮ́К Давид Давидович (09(21). 06. 1882, х. Семиротівщина Лебедин. пов. Харків. губ., нині знято з обліку – 15. 01. 1967, Нью-Йорк) – живописець, поет, літературний і художній критик, видавець. Брат Володимира та Миколи Бурлюків і Людмили Бурлюк-Кузнецової. Навч. у Казан. (1898–99) і Одес. (1899– 1901, 1910–11) худож. уч-щах, Мюнхен. АМ у В. фон Діца і в приват. худож. школі А. Ажбе (1902–03) та в Парижі у Ф. Кормона (1904). Під час навч. захопився неоімпресіонізмом. Виключений з Моск. уч-ща живопису, скульптури та арх-ри (1911–14) за пропаганду футуризму. 1907–11 – організатор авангардист. мист. угруповань і виставок «Стефанос» (Москва), «Ланка» (Київ), «Вінок-Стефанос» (С.-Петербург), «Салон Іздебського» (Одеса), «Спілка молоді» (Риґа, С.-Петербург), «Гілея» (Херсон). Б. – один із визначних представників мист. авангарду, «батько російського футуризму», засн. першої групи кубофутуристів («будетлян») «Гілея»; співавт. поет. зб. «Садок судей» (С.-Петербург, 1910; 1913), «Пощечина общественному вкусу» (1912; спільно з В. Маяковським, В. Кручених, В. Хлєбниковим та ін.), «Дохлая Луна», «Требник Троих» (обидва – 1913; усі – Москва), «Рыкающий Парнас» (С.-Петербург), «Молоко кобылиц» (Москва; обидва – 1914). Б. вважали своїм учителем В. Маяковський і В. Каменський. Викличний, скандально-епатажний характер виступів футуристів він пояснював «класовою ненавистю». 1914–15 співпрацював у моск. г. «Новь». 1916 в Уфі була організ. 1-а персон. виставка картин Б., до якої він випустив «Пояснения к картинам Давида Бурлюка, находящимся на выставке». Восени 1917 брав участь у створенні літ. кафе «Піттореск» і «Кафе поетів». У березні 1918 разом з В. Маяковським (сценарист) знявся у фільмі «Не для грошей народжений», друкувався в «Газете футуристов». Під впливом подій 1914– 17 написав символіст. картини «Середньовіччя, що ожило», «Купальниці» (1915), «Татари» (1916; застосував прийом накладання двох кутів зору), «Страта російської Марії-Антуанетти» (1917). У 1918–20 мандрував містами Уралу, Сибіру й Далекого Сходу. 1919 в Кургані вийшла 1-а зб. поезій Б. «Лысеющий хвост», у якій вірші вирізняються поєднанням запозичень із символіст. поезії з пародіюванням її мотивів, принциповою антиестетичністю образів, шокуючими зізнаннями, епатаж. декларативністю, урбаністич. тематикою, графіч. оформленням текстів. 1920–22 перебував у Японії, де написав бл. 450 картин, зокрема «Бурлюк провіщає своїм друзям поглинення Йокогами розбурханими хвилями» і «Рибалки Тихого океану». Входив до групи япон. футуристів, випустив поет. зб. з власними іл. «Восхождение на Фудзи-сан» (Йокогама, 1921). Від 1922 – у США. У Нью-Йорку видав кілька зб. поезії і прози до 20-річчя футуризму: «Маруся-сан» (1925), «Морская повесть», «По Тихому океану» (обидві – 1927), «Новеллы» (1929); теор. працю «Энтелехизм: Теория. Критика. Стихи. Картины» (1930). Склав довідник «Русские художники в Америке» (1928). У кожній з цих книг мозаїчно переплітаються поезії, рисунки, теор. статті, спогади. Серед живопис. творів – фантаст. полотна «Очі» (1920), «Демони» (1925), «Прихід механічної людини» (1927), «Ентелехизм» (1929). Видавав ж. «Color and Rhyme» (1930–60). Брав участь у великих виставках сучас. мист-ва у США, Європі, Австралії; відбулося бл. 30 персон. виставок. Картини Б. придбали найвідоміші музеї США, зокрема «Метрополітен», «Вітні», Бруклін. музей, Музей сучас. мист-ва. У 1920-х рр. співпрацював з худож. музеями Львова, Києва, Харкова, друкував мист. дописи в ж. «Нова генерація» (Харків). 1965 приїздив до Криму. Серед творів укр. тематики – «Запорожці в поході» (1912), «Святослав» (1915), «Козак Мамай» (1916). У 1998 в Києві відбулася виставка творів Б. з укр. зібрань. 1997 у ж. «Всесвіт» опубл. в укр. перекл. повість Б. «Ошіма».

Пр.: Голос импрессиониста в защиту живописи. К., 1908; Галдящие «бенуа» и новое русское национальное искусство. С.-Петербург, 1913; От лаборатории к улице: эволюция футуризма // Творчество. Чита, 1920. № 2; Вл. Маяковский // Там само. № 11; Толстой. Горький: Поэмы. Нью-Йорк, 1929; Рерих. Нью-Йорк, 1930; 1/2 века. Нью-Йорк, 1932; Три главы из книги «Маяковский и его современники» // Красная стрела. Нью-Йорк, 1932; укр. перекл. – Зі спогадів футуриста // Хроніка–2000. 1994. № 3/4.

Літ.: 25-летний юбилей Бурлюка // Окно. 1920. № 1; Голлербах Э. Искусство Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поступальский И. Литературный труд Д. Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поэзия Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1931; Лившиц Б. Полутораглазый стрелец. Ленинград, 1933; K. Dreier. Burliuk. New York, 1944; I. E. Bowlt. David Burliuk, the Father of Russian Futurism // Canad.-Amer. Slavik Studies. 1986. Vol. 20, № 1/2; Богомолов Н. А. Бурлюк Давид Давидович // Русские писатели 1800–1917: Биогр. слов. Москва, 1989; Бурлюки в Херсоне и в Чернянке: Сб. Хн., 1990; Нога О. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. Л., 1993; Селезнева Т. В. Д. Д. Бурлюк – редактор-издатель: (Период эмиграции: 1920–1967) // Культурное наследие российской эмиграции, 1917–1940. Москва, 1994. Кн. 2; Горбачов Д. Наївність – цинізм цнотливості...: Давид Бурлюк у ролі великої дитини // Хроніка–2000. 1994. № 3/4; Давид Давидович Бурлюк: Зб. ст. та тез. доп. К., 1998; Афанасьев В. А., Барковская О. М. Товарищество южнорусских художников: Биобиблиогр. справоч. О., 2000.

Д. О. Горбачов

Стаття оновлена: 2004