Буценко Панас Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Буценко Панас  Іванович

БУЦЕ́НКО Панас Іванович (18(30). 01. 1889, с. Таранівка, нині Зміїв. р-ну Харків. обл. – 21. 03. 1965, Москва) – радянський державний і політичний діяч. Чл. УСДРП (1910). До 1917 – робітник, політ. діяч, пов’язаний з укр. рухом; один з лідерів лівих укр. соціал- демократів. У 1918 приєднався до РСДРП. Один із засн. КП(б)У. Учасник Таганроз. парт. наради більшовиків України (1918). Обраний на 1-му з’їзді КП(б)У у Москві членом ЦК. 1918 – на підпіл. роботі в Харкові. 1919 – чл. Зафронтбюро ЦК КП(б)У. 1920–23 – на кер. парт. роботі (1921 – голова Кам’янець-Поділ. окружкому КП(б)У); 1923–29 – секр. ВУЦВК. Разом з М. Скрипником обстоював право проведення розмежування рос.-укр. порубіжжя на мовно-етнічних засадах. 22 серпня 1929 на засіданні Політбюро ЦК та президії ЦК КП(б)У за доносом Л. Бірман-Беккер Б. винесено сувору догану, виведено із членів ЦК і призначено головою крайкому Примор. краю (Далекий Схід). Мешкаючи у Владивостоці, сприяв українізації Зеленого Клину. Від 1930 працював у Наркоматі важкої пром-сті. Згодом засудж. як провідний член «укр. націонал-фашист. орг-ції», перебував у воркутин. таборах. Реабіліт. після смерті Сталіна. І. Дніпровський про Б. написав поему «Буценко».

Літ.: Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. К., 1987; Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. Кн. 1. Едмонтон, 1987; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. К., 1999.

О. С. Лук’янчук

Стаття оновлена: 2004