Б - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Б

Б – друга літера української абетки. Є в усіх абетках, створених на основі слов’ян.-кирил. графіки. Походить від старослов’ян. кирил. літери «Б» (буки), утвореної графіч. видозміненням грец. «b» (віта), яка раніше позначала звук «б» (бета). Цим пояснюється різне написання лат. «В» і слов’ян. «Б», оскільки римляни запозичили грец. абетку бл. 6 ст. до н. е., коли «b» позначала у греків звук «б», а у 9 ст. н. е., коли на основі грец. абетки творилася кирилиця, цю літеру греки вимовляли як «в». Мала варіанти написання у давньоукр. графіці, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писем. школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучас. укр. літ. мові позначає дзвінкий проривний губно-губний приголос. звук, що виступає послідовно незалежно від позиції у слові та місця наголосу. Назва літери «Б» вживається як іменник серед. роду. Буває велике і мале. У старослов’ян. писемності не мала числового значення, оскільки числове значення «два», властиве грец. «b», перейняла кирил. літера «В». В укр. мові використовується при класифікац. поділові зі значенням «другий» (група «Б»), вживається також при цифр. нумерації предметів, понять тощо як додатк. ознака при однаковому номері, напр. будинок 34б. Позначає на письмі варіант частки «би» при дієсловах умов. і бажал. способів, а також вживається у складі сполучників якщо б, коли б, хоча б тощо.

М. Г. Железняк

Стаття оновлена: 2003