Багалій Дмитро Іванович

Визначення і загальна характеристика

БАГАЛІ́Й Дмитро Іванович (26. 10 (07. 11). 1857, Київ — 09. 02. 1932, Харків) — історик, архіво­знавець, громадський діяч. Батько О. Багалій-Татаринової. Доктор історії (1887). Акад. ВУАН (1918), голова істор.-філол. від­ділу (1918–20, 1929–30). Навч. 1876–80 на істор.-філол. факультеті Університету св. Володимира. Під керівництвом проф. В. Антоновича написав магістер. дис. «История Северской земли до половины XIV ст.» (1882), за яку одержав премію М. Пирогова. Брав участь у нелегал. українофіл. Київ. громаді. Від 1883 — доцент кафедри рос. історії у Харків. університеті, зав. Харків. істор. архіву. Того ж року Б. роз­робив і опублікував «Курс лекцій з історії українського народу», який вирізнявся широким викори­ста­н­ням археол. матеріалів, оригінальністю трактувань і висновків. За активне спілкува­н­ня з місц. українофіл. інтелігенцією Б. звільнили з посади (1884). Захистив 1887 у Моск. університеті за сприя­н­ня проф. В. Ключевського доктор. дис. «Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства». Від 1887 — екс­траординар. проф., від 1889 — ординар. проф., від 1908 — засл. професор кафедри рос. історії, 1906–11 — ректор Харків. університету. 1906, 1910–14 — чл. Держ. ради (С.-Петербург); 1914–17 — голова Харків. міської думи. 1920 — декан Академії теор. знань у Харкові. 1921–27 — професор кафедри історії України у Харків. ІНО; 1922–29 — зав. Харків. н.-д. каф. історії укр. культури. Один із кер. Харків. істор.-філол. товариства (1883–1919), голова видав. комітету Харків. товариства грамотності (1891–1904), голова правлі­н­ня Харків. громад. б-ки (1893– 1910). Актив. учасник укр. культ.-осв. заходів у Харкові за доби ЦР; екс­перт мирних пере­говорів між Україною та Росією, канд. на посаду голови Уряду і чл. Комісії із заснува­н­ня УАН; кер. наук.-консультат. Ради Міністерства освіти Директорії; голова Центр. архів. управлі­н­ня при ВУЦВК (1923–24) і Укр. Центр. бюро секції наук. працівників (1925– 32); екс­перт Уряду УРСР із ви­значе­н­ня зовн. кордонів Рад. України; організатор і дир. НДІ: Ін­ституту укр. культури та Ін­ституту Т. Шевченка (1926–32). Наук. діяльність присвяч. історії України 15–18 ст., зокрема Лів­обережної, Пів­ден­ної та Слобідської, історії козацтва, духов. культурі, археології, крає­знавству, архів. справі. Автор дослідже­н­ня, присвяч. творчості В. Каразіна, під­ручників з рос. історії та історіо­графії. За наук. праці Б. одержав 5 премій і похвал. ві­дозву РАН, 2 премії і похвал. ві­дозву Харків. університету, 2 премії і похвал. ві­дозву Укрнауки. Організоване рад. органами публічне від­значе­н­ня 70-річчя Б. ви­йшло за рамки офіцій. торжеств, урочистості набули всеукр. нац.-культур. значе­н­ня. Ви­зна­н­ня Б. як загальноукр. по­статі не імпонувало рад. владі. Ідеол. кампанія проти «укр. бурж. націоналізму», роз­почата на­прикінці 20-х рр., не обминула і Б. У пресі, на ін­спіров. властями зборищах його творча спадщина під­давалася критиці. Можливості для вільної дис­кусії, самозахисту не було. Пере­буваючи у по­стій. нервовому напружен­ні, він не­вдовзі помер. Та своє кредо: «Я считал своей обязан­ностью сделать нечто для самосо­знания того народа, из среды которого я вышел», — сповна втілив у працях, що стали чин­никами укр. нац. від­родже­н­ня.

Пр.: Колонизация Новорос­сийского края и его первые шаги по пути культуры. 1889; Магдебургское право в Лев­обережной Малорос­сии. 1892; Опыт истории Харьковского университета (по неиз­дан­ным материалам). 1893–1904. Т. 1–2; Украинская старина. 1896; История города Харькова. 1905–06. Т. 1–2 (спів­автор); Історія Слобідської України. 1918 (пере­вид. 1993); Нарис української історіо­графії. 1923– 25. Т. 1, вип. 1–2; Український мандрований філософ Г. С. Сковорода. 1926; Нарис історії України на соціально-економічному грунті. 1928; Ви­брані праці: У 6 т. 2001 (усі — Харків).

Літ.: Автобіо­графія // Юбілей. зб. на пошану академік Д. І. Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та пʼятдесятих роковин наук. діяльності. К., 1927; Юбілей академіка Д. І. Багалія: 1857– 1927 // Зб. Істор.-філол. від­ділу УАН. К., 1929. № 62 б; Оглоблин О. П. Памʼяті Дмитра Багалія // Україна. 1932. № 1–2; Бойко І. Д. До сторіч­чя з дня народже­н­ня видатного українського історика Д. І. Багалія // УІЖ. 1957. № 2; Кравченко В. В., Сарбей В. Г. Академік АН УРСР Д. І. Багалій: До 125-річчя з дня народж. // Там само. 1982. № 11; Юрченко О. Дмитро Іванович Багалій і Слобідська Україна // Прапор. 1988. № 6; Кравченко В. В. Д. И. Багалей: на­учная и обществен­но-политическая деятельность. Х., 1990; Григорʼєва Т. Ф. Патріарх історичної науки (Д. І. Багалій) // Ре­пресоване крає­знавство: 20–30-ті роки. К., 1991; Д. І. Багалій — професор Харківського університету. Х., 1992; Багаліївські чита­н­ня в Народній Українській академії. Х., 1999; Біо­бібліо­графічний словник учених Харківського університету. Т. 2. Історики. Ч. 1–2. Х., 2001.

В. Г. Сарбей

Завантажити статтю