Багатомовність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Багатомовність

БАГАТОМО́ВНІСТЬ – користування кількома мовами в межах певного суспільства, зокрема держави. Б. як засіб масового спілкування в межах однієї держави в сучас. світі скоріше є винятком, спричиненим певними істор. умовами, ніж правилом. Розрізняють особисту (в одномов. державі є люди, які, крім рідної, послуговуються ін. мовами) та соціальну Б. (в державі функціонує кілька мов з однаковим або різним статусом). Б. найчастіше реалізується у формі двомовності. У Швейцарії 4 держ. мови (нім., франц., італ. й ретороман.), але кожна з них використовується на чітко окресл. тер., не витісняючи й не асимілюючи одна одної. У Бельгії статус державної мають 2 мови: франц. та нідерланд., якими на своїх територіях розмовляють валони та фламандці. У Фінляндії державними за Конституцією є фінська та шведська мови. У цих країнах представники різних етносів живуть на своїх істор. територіях, розділ. адм. межами. Тому держ. багатомовність є засобом захисту і збереження нац. мов, а не знаряддям їх асиміляції. Інший тип міжмов. відносин був у Рад. Союзі, коли всі мови, крім рос., зазнавали істот. обмежень.

Літ.: Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941): Стан і статус. К., 1987; Потебня А. А. Полн. собр. соч. О., 1992. Т. 1. Мысль и язык; Мова державна – мова офіційна. К., 1995; Русначенко А. Зросійщення України в останні чотири десятиліття та його наслідки. К., 1995; Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? Нью-Йорк; Мюнхен, 1968; К., 1998; Проблема розвитку і застосування мов в Україні. К., 1998; Сімонок В. П. Мовна картина світу. Взаємодія мов. Х., 1998; Масенко Л. Мова і політика. К., 1999; Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. Москва, 2000; Скляр В. М. Зміни національного складу та мовної структури України з 1959 по 1989. К., 2001; Схід і Захід у мовно-культурних зв’язках. К., 2001; Дзюба І. Починаймо з поваги до себе. К., 2002.

О. Д. Пономарів

Стаття оновлена: 2003