Багмут Алла Йосипівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Багмут Алла Йосипівна

БА́ГМУТ Алла Йосипівна (12. 05. 1929, Харків – 06. 09. 2008, Київ) – мовознавець, перекладачка. Дочка Й. Багмута, мати О. Микитенко. Д-р філол. н. (1980), проф. (1993). Закін. Київ. ун-т (1952), де й викладала (1955–57). Від 1957 – н. с. Ін-ту мовознавства АН УРСР, 1963–65 – вчений секр. Відділ. мови, літ-ри та мистецтвознавства АН УРСР, 1965–72 – ст. н. с., 1972–77 – зав. відділу експерим. фонетики, 1977–91 – пров. н. с. відділу теорії та історії укр. мови Ін-ту мовознавства АН УРСР. Від 1991 – в Ін-ті укр. мови НАНУ: зав. відділу фонетики та інтонології (до 1996), зав. відділу теорії і практики мовних комунікацій та соціолінгвістики (1997–99), гол. н. с. відділу соціолінгвістики (1999–2001). Від 1997 за сумісн. – проф. каф. слов’ян. філології Київ. ун-ту. Фахівець у галузі слов’ян. мовознавства, богемістики, експерим. фонетики, інтонології, теорії мовної комунікації, лінгвіст. термінології, історії славістики. Від 1958 – чл. Укр. термінол. комісії з лінгвістики при Укр. ком-ті славістів, від 1968 – її голова і чл. Міжнар. термінол. комісії з лінгвістики при Міжнар. ком-ті славістів. Працями з інтонації укр. літ. і розмовної мов та інтонації слов’ян. мов закладено основи вивчення суперсегментного рівня укр. мови. Брала участь у підготовці енцикл. «Українська мова» (К., 2000). Перекладала з чес. та нім. мов: Б. Нємцова «Бабуся» (К., 1962) та «Казки» (К., 2002), Л. Бехштайн «Казки» (К., 2000).

Пр.: До історії культурно-наукових зв’язків в Чехословаччині. К., 1958; Чешский и словацкий языки в истории русского и украинского языкознания. К., 1959; Українські народні прислів’я та приказки. Дожовтневий період. К., 1963 (співавт.); Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов. К., 1966 (співавт.); Інтонація мовлення. К., 1968 (співавт.); Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов’янських мовах. К., 1970; Інтонаційна організація мовлення. К., 1972 (співавт.); Інтонація як мовний засіб вираження думки. К., 1976 (співавт.); Типологія інтонації мовлення. К., 1977 (співавт.); Інтонація як засіб мовної комунікації. К., 1980 (співавт.); Інтонація спонтанного мовлення. К., 1986 (співавт.); Семантика й інтонація в українському мовленні. К., 1991; Інтонаційна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. К., 1994 (співавт.); Українсько-чеський словник. Прага, 1994–96. Т. 1–2 (співавт.); Сприйняття українського мовлення в умовах шумових завад. К., 2000 (співавт.).

М. Г. Железняк

Стаття оновлена: 2016