Базар - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Базар

БАЗА́Р – торгівля широким асортиментом товарів, продуктів харчування переважно у визначений час певних днів тижня, а іноді й кожного дня, на людному місці або в спеціалізованих приміщеннях. Близькими поняттями до Б. є ринок, ярмарок. Слово «Б.» означає і місце, і час, і процес, і подію, й рід занять, а отже – й сусп. групи; з ним пов’язані і їхня профес. (ділова) етика, й система цінностей, зрештою, їхня субкультура. М. Грушевський вважав, що «торговля була життєвим нервом, першою підоймою економічного життя Подніпров’я в часах формування Руської держави. Але упадок державного й економічного життя, тривоги й небезпечності розігнали звідси давній боярсько-міщанський патриціат, багатих капіталістів, купців… Зникли за ними артисти й ремісники». Сотні сільс. та містечк. Б. на Сх. Україні виникали і в роки її інтенс. колонізації; «колгоспні ринки» радян. доби виникали всупереч «генеральній лінії», часто – спонтанно, силою потреби, й до певної межі толерувалися владою. Площа-ринок та майдан-Б. разом із церквою організовують містечк. та сільс. простір, збирають довкола ошатні кам’яниці (на Зх.) чи різнобарвні ятки й рундуки (на Сх.); базарні дні та ярмарк. тижні впорядковують ритм провінц. життя. Базарування формує ринк. відносини й ділову етику, карбує господарчо-фінанс. словник укр. мови, якій століттями не вільно було переступати поріг банків та зазирати до бухгалтер. книг. На ярмарку укр. селянин, що цілий рік не бував далі околиці влас. села, міг оновити уявлення про світ і людей, які деінде живуть і щось інше, окрім пшениці й сала, продукують і продають. Усе це й зумовило розвиток Б.-базарування як характерної й важливої культур. практики українців. Саме на Б. та ярмарках співали кобзарі та лірники, влаштовувалися бурсац. лицедійства, зірки провінц. театрів Рос. імперії вимагали в антрепренерів Гаркун-Задунайських для себе «бенефісу в ярмарок». На київ. Контракти приїздили пограти (зокрема Ф. Ліст), послухати (О. де Бальзак). Висвітлення Б. як культур. практики приводить до поділу «історії Б.» на три часові етапи: Б. (торг, ярмарок) традиц. укр. сусп-ва, форми якого окреслилися ще у 15–16 ст. й еволюціонували досить повільно аж до часу руйнування цього сусп-ва (до колективізації); «колгосп. ринок» радян. часів (епохи загалом антиринкової), химерно доповн. «чорним ринком»; Б.-ринок епохи сусп.-екон. трансформації, початком якої можна вважати 1989, коли зміна сусп. ладу в Польщі породила лавиноподібне явище «човникової торгівлі», яка витворила в Україні цілком новий тип Б. Кожен із цих періодів значною мірою виростав із попереднього, успадковуючи його риси, і всі вони помітно впливали на заг. спосіб життя (тобто культуру) нашого народу. Споконвіку укр. селянин кілька разів на рік їздив на ярмарок, де продавав збіжжя та ін. продукти влас. праці. Збиралися на ярмарки й багатші продавці, що приганяли отари овець, табуни коней, череди ін. худоби. За свідченням БСЭ, у 18 ст. особливого значення набувають українські великі Б., що складають ярмаркове кільце – 10 оптових Б. йшли один за одним у 7-ми насел. пунктах (Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, нині Кіровоград, Харків, Суми і Ромни); цим кільцем (бл. 2,5 тис. км) пересувалися бл. 100 тис. возів з одними й тими ж торговцями. А на поч. 20 ст. число ярмарків у Рос. імперії перевищило 20 тис. (із них 80 % – дрібних). Було в Україні й кілька великих спеціалізов. ярмарків (прообразів товар. бірж) – хмельові (Житомир, Рівне, Дубно) та вовняні (Каховка, Бахмут, нині Артемівськ, Павлоград). Найбільшими в підрос. Україні були Хрещен., або Контракт. ярмарок у Києві (серед. обіг понад 12 млн руб.), та 3 харківські – Покров. (обіг 12 млн руб.), Троїц. та Успен. (по 6 млн руб.). Ярмарок – такий самий неодмінний компонент селян. річного циклу, як сівба, жнива, осінні весілля. У кількох ярмарк. днях концентрується багато граней сільс. та містечк. життя – і тяжка праця, і свято. Ярмарок – місце, де сходяться майже нарівні, потрапляючи до одного ряду, сусп. верхи та низи; це той згусток укр. часопростору, де його вже загальновідома бароковість настільки концентрується й набирає барв, що всі, хто брався ярмарок описувати, збивалися на програмово-бароковий стиль – і сентименталіст Г. Квітка-Основ’яненко («Солдацький патрет»), і романтик М. Гоголь («Сорочинская ярмарка»), і експресіоніст. сатирик Остап Вишня («Ярмарок»). У їхніх творах усі описи ярмарків сповнені довгих переліків та експресив. вигуків, залиті сумішшю барв та звуків, високих та низьких. Усе ж у творах згаданих письменників зустрічаємо цілу галерею колорит. постатей, життя яких тісно пов’язане з Б. – перекупок, ремісників, чумаків. Бачимо їхнє вбрання, чуємо характерні вирази та звороти, спостерігаємо ритуали цієї мальовничої субкультури. Селянин продавав власноручно вирощ. урожай, ремісник – влас. виріб. Ділову етику старого укр. Б. формував не оптовик-перекупник, а продавець-виробник. Дослідники свідчать, що в роки розгортання НЕПу мережа ярмарків стала швидко відновлюватися й навіть зростати. За першим виданням БСЭ, 1926 в УСРР відбулося 115 тис. ярмарків у 1,5 тис. насел. пунктів. Це пояснюється розвоєм індивід. селян. госп-в, а водночас – неефективністю одержавленої торг. мережі. Два ярмарки – Київ. та Харків., – відновлені 1922, набули статусу респ. Однак сусп.-політ. клімат став мінятися, надто ж колективізація призвела до швидкого падіння ярмаркової торгівлі. За ленін. планами побудови соціалізму в новому сусп-ві жодних Б., торгів, ярмарків не передбачалося. Передбачався хіба що т. зв. організ. ринок, що обслуговує товар. обіг між держ. підпр-вами, орг-ціями і колгоспами; між держ. підпр-вами й населенням. Це означало, що всю вироблену продукцію закуповують держ. постачально-збутові орг-ції за фіксованими оптовими цінами й «реалізують» чи «поширюють» через держ. торг. мережу за фіксованими роздріб. цінами. Всякий ін. шлях, як і продаж за вищою чи нижчою ціною, вважався незакон., навіть злочинним (спекуляція). Швидко стало зрозуміло, що адм.-командна економіка не може навіть дорівнятися в ефективності давньому ринку-Б. В держ. крамницях постійно бракувало найпростіших речей, якість наявних була низькою, кількість – то надто великою, а здебільшого – надто малою, й через фіксованість ціни постійно виникав дефіцит. Панування дефіциту витворило в рад. сусп-ві особливу субкультуру «торгівлі без грошей», коли їх замінником у придбанні потріб. товару виступали родинні чи дружні зв’язки, матеріал. хабарі, послуги. Втім, поруч із домінуючим «організованим ринком» у СРСР допускався «ринок неорганізований, що обслуговував потреби торгівлі між колгоспами й колгоспниками; між колгоспами, колгоспниками, робітниками й службовцями». Тут селянам дозволялося «реалізовувати надлишки продукції присадибних ділянок», а колгоспам – те, чого не забрано за сміховинно низькими цінами «в закрома Родіни». Селяни 2-ї пол. 20 ст. торгували майже так, як їхні предки. На радян. «колгосп. ринках» продавалися переважно місц. овочі, фрукти, м’ясні та молочні продукти помітно вищої якості, аніж у держ. крамницях, але й за вищими цінами. Не всі радян. городяни могли собі дозволити щодня чи щотижня купувати там харчі. «Харчується з базару» – то була ознака високого майнового статусу.

У 60-і рр. було відновлено Сорочин. ярмарки, які за тодіш. умов насправді стали більше культур. практикою, аніж господарчою інституцією. Оновлені ярмарки мали неодмінну «культурно-масову» частину, своєрідне костюмов. шоу, де фігурували гоголівські герої й сам Гоголь. Складовою частиною цих ярмарків було «Свято гумору й сатири» до Дня врожаю й відкриття Сорочин. ярмарку. Були в ті часи й інші Б., що заповнювали пустоти «економіки дефіциту», – т. зв. «барахолки», де купити можна було будь-що – від старих меблів, «закордон.» туфлів чи джинсів до старих монет та орденів. «Барахолки» в кризові роки – воєнні, повоєнні чи просто голодні – були єдиним способом для багатьох людей прохарчуватися, продавши «щось із речей». Але в ситніші часи держава боролася з «барахолками», які ставали каналом збуту «лівої», тобто чорноринк. продукції підпр-в, тому постійно вони існували лише в пд. порт. містах (Одесі, Керчі, Миколаєві), де моряки з торг. суден збували футболки, джинси та дешеву косметику, придбані на розпродажах у закордон. портах. Б. слугував джерелом свого роду «гамбурзького рахунку» товарів та грошей, був мало не єдиним об’єктив. індикатором екон. стану держави, а базарні ціни – індикаторами реал. інфляції.

Якісна трансформація укр. Б. почалася з появи т. зв. «човників». Коли в Польщі прийшла до влади «Солідарність» і ціни на товари там стали вільними, то в СРСР якраз розкручувалася інфляція, хоча й зберігалися низькі фікс. ціни на багато товарів, зокрема на залізничні квитки, зате відкрилися зх. кордони. Завдяки цьому на поч. 90-х рр. із укр. крамниць зникали фотоапарати, телевізори, молотки, складані ножі, електролампочки, бавовн. рушники, шкарпетки тощо, натомість по всіх містах Сх. Польщі швидко повиростали т. зв. «руські ринки». Багатотисячна армія «човникових» торговців сформувала своєрідну субкультуру із влас. звичками, словником, зовн. виглядом. Вокзали та потяги на Захід заповнилися енергій. людьми серед. віку в турец. спортив. костюмах з величез. валізами. Винахідливість «човників» у пошуках товарів на вивіз, їхня витривалість у подоланні транспорт. невигод і суворих митників та прикордонників не знали меж. Невдовзі влада звільнила фікс. ціни (що зменшило потік «човників», але не перепинило його) і вже стала замислюватися, чи не прикрити трохи знову кордони, але тут кінець прийшов не «човникам», а тодіш. владі.

У незалеж. Україні дуже швидко поруч зі старими м’ясо-овочево-гвоздич. базарами виникли аналоги польс. «руських ринків», де сиділи «човники» й продавали вже не млинки на каву й фотоапарати, а польс., румун., турец. дешевий товар – жуйки, колготки, «галяретки», футболки, кросівки та шкіряні куртки. Вигідність «човникової» торгівлі в старих її формах швидко падала, і в кількасоттисяч. середовищі, яке пройшло крізь цю сувору, але ефект. школу ринк. економіки, почалися динам. якісні зміни. З’явилися не лише «гурти», що працювали на одного багатого «хазяїна», а й «оптовики», що гнали з Польщі й до Польщі (Туреччини, Румунії, потім і Росії) вантажні фургони з товаром. З часом повиростали сотні «комерц. ларків» з польс. та турец. товаром у великих і малих містах України, а згодом – міні- й супермаркети. У лавах «човників» переважали люди нестарі, енергійні, багато яких мали вищу освіту й кваліфікацію, яка тепер ставала непотрібною. Подивившись на життя у закордон. сусідів, вони швидко засвоювали уроки тамтеш. розвинених ринк. сусп-в, а потім застосовували їх удома. Втім, тепер «човникам» уже не обов’язково було навіть їхати до Польщі. У Києві та ін. великих містах виросли великі оптові Б., де «човники» з укр. периферії можуть купити пиво, жуйку, шоколад і сигарети ящиками, повезти до свого провінц. містечка й продавати там у ларку чи на базарі, але вже дорожче. За умов великих масштабів прихованого безробіття це стало способом вижити для сотень тисяч українців. Нинішні величезні Б. стали для пересіч. небагатого українця своєрідним вікном у сучас. світ (поряд із телевізором). На великому базарі (як-от Троєщин. реч. ринок у Києві) можна купити практично все (від їжі й одягу до меблів і будматеріалів) і помітно дешевше, ніж у крамницях. Можна пройтися «в’єтнам.» чи «турец.» рядами, де справжні в’єтнамці й турки п’ють свій чай, перемовляються по-своєму, слухають свою музику і ввічливо пропонують свій товар за укр. гривні. Усе це свідчить про те, що оновлене «базарування» в сучас. Україні не лише не відходить на задній план, поступаючись «шоппінгові» в супермаркетах зх. типу, а навпаки – набирає нових сил та барв.

Літ.: Аксаков И. Исследование о торговле на украинских ярмарках. С.-Петербург, 1858; Забело Я. Опыт исследования украинских крестьянских ярмарок. С.-Петербург, 1892; Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні. К., 1962; Давиденко Я. І. У Сорочинці на ярмарок: Фотонарис. Х., 1983; Лихоліт І. Боротьба із стихійною торгівлею: війна без переможця // День. 1996, 3 груд.

О. А. Гриценко

Стаття оновлена: 2003