Байков Олександр Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Байков Олександр Олександрович

БАЙКО́В Олександр Олександрович (25. 07(06. 08). 1870, м. Фатеж, нині Курської обл., РФ – 06. 04. 1946, Москва) – хімік-металург. Д-р хім. н. (1903), проф. (1903). Акад. АН СРСР (1932). Держ. премія та нагороди СРСР. Герой Соц. Праці (1945). Закін. С.-Петербур. ун-т (1893), де і працював на каф. фіз. хімії. 1895–1902 – викл. С.-Петербур. ін-ту шляхів сполучення; від 1902 – в С.-Петербур. політех. ун-ті. Створив низку нових курсів з різноманіт. розділів металургії, металографії, хімії та технології вогнетривів. Від 1918 – зав. каф. хімії Таврій. ун-ту (пізніше – Крим, ун-т, Сімферополь). При ун-ті заснував лаб., де вивчав природні продуктивні сили Криму, зокрема хімію соляних озер і Чорного моря. Від 1923 – проф. каф. неорган. хімії Ленінгр. ун-ту. 1943–45 – віце-президент АН СРСР. Працював в Ін-ті металургії АН СРСР, якому 1948 присвоєно його ім’я. Наук. праці в галузі фізикохімії металург. процесів і прикладної неорган. хімії, дослідж. процесів твердіння в’яжучих матеріалів і корозії, вогнетривів. Розробив теорію затвердіння цементів.

Пр.: Успехи советской металлургии. Москва; Ленинград, 1946; Собранные труды. Москва; Ленинград, 1948; Собрание трудов. Москва; Ленинград, 1952; Избранные труды. Москва, 1961.

Літ.: Александр Александрович Байков: Библиография. Москва; Ленинград, 1945; Виденский И. Г. Байков Александр Александрович. Курск, 1951; Тумарев А. С. Александр Александрович Байков – выдающийся металлург и химик. Москва, 1954; Макареня А. А. Байков Александр Александрович. Ленинград, 1971.

В. Ф. Шульгин

Стаття оновлена: 2003