Без’ядерна зона

Визначення і загальна характеристика

БЕЗ­ʼЯ́ДЕРНА ЗО́НА — вільна від найнебезпечніших видів зброї (атомної, термо­ядерної та нейтрон­ної) територія, де на основі між­народного договору забороняється їх виробництво, роз­міще­н­ня та ви­пробовува­н­ня. Встановле­н­ня Б. з. — одна з форм під­трима­н­ня між­нар. миру й без­пеки, що від­повід­ає принципам і вимогам статуту ООН. Створе­н­ня зон, вільних від ядер. зброї, світ. спільнота роз­глядає як один із найважливіших заходів для її нерозпо­всюдже­н­ня, забезпече­н­ня миру та без­пеки як на регіон., так і на між­нар. рівнях. 1 червня 1968 Велика Британія, СРСР, США під­писали Договір про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї (ДНЯЗ, схвалений ГА ООН 12 червня 1968, набрав чин­ності 1970), ратифікований 178-ма державами. У ньому під­креслюється, що «створе­н­ня зон, вільних від усіх видів зброї масового ураже­н­ня, має роз­глядатися як зав­да­н­ня першочерг. важливості з урахува­н­ням конкрет. особливостей кожного регіону». При цьому «спів­робітництво всіх ядер. держав, а також дотрима­н­ня та під­тримка ними від­повід. протоколів є необхід. умовою для забезпече­н­ня таких зон». Ядерні держави не повин­ні пере­давати ядерну зброю державам, роз­міщ. у цих зонах, допомагати їм у при­дбан­ні цього виду зброї мас. ураже­н­ня, за­стосовувати або по­грожувати за­стосува­н­ням ядер. зброї проти цих держав. 1995 прийнято під­сумк. документ як додаток до ДНЯЗ. Процес створе­н­ня Б. з. започатков. після під­писа­н­ня Вашинґтон. договору (1959, набрав чин­ності 1961), учасниками якого є понад 40 держав, зокрема 5 ядер. держав. За цим договором забороняється ядерна зброя в Антарктиці. 1967 під­писаний Договір про заборону ядер. зброї в країнах Лат. Америки та Кариб. бас. (Договір Тлателолко, набрав чин­ності 1968), а 1994 до нього при­єд­налися 3 провід­ні латиноамер. держави — Арґентина, Бразилія та Чилі. У 1985 Австралія, Нова Зеландія та острівні держави регіону уклали Договір про Б. з. в пд. частині Тихого океану (Договір Раротонґа). Разом з тим реал. можливість вести мову про дотрима­н­ня режиму в цій зоні зʼявилася лише після того, як Франція від­мовилася від проведе­н­ня на атолі Муруроа ядер. ви­пробувань і під­писала 1996 (разом із США та Великою Британією) від­повід­ні протоколи. РФ і Китай зробили це раніше. 1995 члени АСЕАН уклали Договір про Б. з. в Пд.-Сх. Азії (Банґкок. договір), що набрав чин­ності від березня 1997. У 1996 в Каїрі бл. 50 афр. держав уклали договір, у якому Африку проголошено Б. з. (Договір Пеліндаба). Цей договір набирає чин­ності після того, як буде ратифіков. 28-ма державами, які при­єд­налися до нього. Він охоплює всю тер. афр. континенту та острів. держав, що прилягають до нього. У вересні 1997 у Ташкенті від­булася між­нар. конф., учасниками якої були пред­ставники майже 60-ти держав і 16-ти між­нар. організацій (зокрема ООН, ОБСЄ, НАТО, МАГАТЕ). У спіл. заяві міністрів закордон. справ Казах­стану, Кирґиз­стану, Таджики­стану та Узбеки­стану Центр. Азія оголошена зоною, вільною від ядер. зброї. Практика остан. років свідчить про тенденцію до роз­шире­н­ня геогр. регіонів Б. з. Були спроби оголосити Б. з. окремі регіони Центр. Європи, Близького Сходу, Балкан. та Піреней. п-ів, Індій. океан, Балтій. м., Сх. Азію та ін. Але поки що всі ці пропозиції не ді­стали свого роз­витку. Саме існува­н­ня навіть не досить ефектив. Б. з. сприяє деякому обмежен­ню військ. діяльності держав, зміцнен­ню між ними довіри та без­пеки в цілому.

Україна подала важл. приклад у вирішен­ні склад. про­блем нерозпо­всюдже­н­ня ядер. зброї. У результаті роз­паду СРСР замість однієї ядер. держави зʼявилося чотири. Проте 23 травня 1992 Україна, Білорусь, Казах­стан під­писали в Португалії т. зв. Лісабон. протокол, зобовʼязавшись пере­дати Росії ядерну зброю, ви­знати Договір СНВ-1 і при­єд­натися до ДНЯЗ. Після цього Казах­стан і Білорусь пере­дали Росії всі ядерні боєзаряди. Україна виконала свої зобовʼяза­н­ня після під­твердже­н­ня екон. допомоги і гарантій без­пеки від США та Росії. Пізніше до цих гарантій Україні при­єд­налася Велика Британія (3-я країна-депозитарій ДНЯЗ), під­писавши Меморандум про гарантії без­пеки у звʼязку з при­єд­на­н­ням України до ДНЯЗ. 16 листопада 1994 ВР України значною більшістю голосів прийняла Закон «Про при­єд­на­н­ня України до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї від 1 червня 1968 р.». Під­писа­н­ня цього документа по­єд­нало низку між­нар. правових актів з питань ядер. роз­зброє­н­ня й тих рішень Парламенту та Уряду України, що при­ймалися з цих питань (Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990; По­станови ВР України «Про без­ʼ­ядерний статус України» від 24 жовтня 1991, «Про додаткові заходи щодо на­да­н­ня Україні без­ʼ­ядерного статусу» від 9 квітня 1992, «Про ратифікацію договору між СРСР і США про скороче­н­ня та обмеже­н­ня стратегічних на­ступальних озброєнь, під­писаного в Лісабоні від імені України 23 травня 1992 р.» від 3 лютого 1994, а також Угода між Україною, США та Росією від 14 січня 1994). При ратифікації ДНЯЗ ВР ухвалила, що Україна є єдиним власником усіх ядер. боєзарядів на її території й що вона не при­єд­нається до ДНЯЗ доти, доки гарантії без­пеки не будуть по­дані в письм. формі. Ці гарантії були по­дані Україні на сесії ОБСЄ у Будапешті 5 грудня 1994. Нині Україна є повноправ. чл. ДНЯЗ.

В. М. Бегма

Завантажити статтю