Бекетов Микола Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бекетов Микола Миколайович

БЕКЕ́ТОВ Микола Миколайович (31. 12. 1826(12. 01. 1827), с-ще Алфьоровка, нині Нова Бекетовка Пензен. обл., РФ – 30. 11(13. 12). 1911, С.-Петербург) – хімік, один із засновників фізичної хімії. Брат Андрія, батько Олексія Бекетових. Д-р хім. н. (1865), акад. Імператор. АН (1886). Ломоносовська премія Імператор. АН (1880). Навч. у С.-Петербур. (1844–46), Казан. (1846–48) ун-тах. Працював у Мед.-хірург. академії під кер-вом видатного рос. хіміка, акад. М. Зініна. У 1853–55 – асист. каф. хімії й технології С.-Петербур. ун-ту; 1855–65 – екстраординар., 1865–86 – ординар. проф. Харків. ун-ту, в якому започаткував курс фіз. хімії (вперше у світі), 1864 організував відділ. фіз.-хім. наук на фіз.-мат. ф-ті. Видав курс «Физико-химия. Лекции Н. Н. Бекетова, профессора Императорского Харьковского университета» (Х., 1886). Від 1886 працював у хім. лаб. Імператор. АН (С.-Петербург) і викладав на Вищих жін. курсах. З ім’ям Б. пов’язане становлення фіз. хімії як науки в Росії та в Україні. Більшість робіт Б. в галузі фіз. хімії присвяч. проблемі хім. спорідненості, питанням зв’язку між будовою та властивостями реагентів, впливу зовн. умов на перебіг реакцій. У доктор. дис. (1865) «Исследования над явлениями вытеснения одних элементов другими» Б. встановив вплив концентрацій реагентів на напрям реакцій, фактично сформулював закон хім. дії мас раніше за К. Ґульдберґа та П. Вааґе. Встановив ряд активності металів (1865). Організував термохім. лабораторії, де разом з учнями визначив теплоти утворення оксидів та хлоридів лужних металів, уперше одержав (1870) безводні оксиди лужних металів. Розробив способи одержання металічних рубідію та цезію, пром. вироб-ва алюмінію, заклав основи алюмо- та магнієтермії. Запропонував використовувати гіпс для одержання сірки (1854). Першим досліджував Березівські мінеральні води (1864). Б. був організатором Харків. публіч. б-ки (нині б-ка ім. Короленка), Т-ва дослідних наук при Харків. ун-ті з фіз.-хім. (головою якої був до 1886) та мед. секціями, Т-ва поширення писемності в народі і Т-ва допомоги студентам. Неодноразово обирався президентом Рос. фіз.-хім. т-ва (1889–90, 1896–97, 1900, 1902, 1903, 1911).

Пр.: Исследования над явлениями вытеснения одних элементов другими. Х., 1865; Записки по неорганической химии. 2-е изд. Х., 1875; Динамическая сторона химических явлений. Х., 1886; Основные начала термохимии: 4 лекции. Москва, 1890; К вопросу о взаимном вытеснении галоидов // Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. 1881. Т. 13, № 44; О получении металлического рубидия и о теплоте его окисления и гидратации // Там само. 1888. Т. 20, № 363; О восстановлении магнием окисей лития, натрия, калия, рубидия и цезия // Там само. 1890. Т. 22, № 364; Об одной из вероятных причин возрастания молекулярной электропроводности по мере разжижения соляных растворов // Там само. 1894. Т. 26, № 65; О значении атомных и молекулярных объемов жидких и твердых тел // Тр. Об-ва физ.-хим. наук при Харьков. ун-те. Х., 1894; Речи химика (1862– 1903). С.-Петербург, 1908.

Літ.: Тридцатилетний юбилей ученой деятельности профессора химии в Харьковском университете Николая Николаевича Бекетова (Речи, телеграммы и приветствия). Х., 1885; Н. Н. Бекетов // В память 50-летия ученой деятельности Н. Н. Бекетова: Сб. Х., 1904; Сборник памяти Н. Н. Бекетова. С.-Петербург, 1913; Хотинский Е. С. Академик Н. Н. Бекетов. Х., 1950; Измайлов Н. А. Руководство по физической химии Н. Н. Бекетова // Мат. по истории отечеств. химии. Москва, 1948; Беляев А. И. Николай Николаевич Бекетов – выдающийся русский физико-химик и металлург (1827–1911). Москва, 1953; Турченко Я. И. Николай Николаевич Бекетов. Москва, 1954; Измайлов Н. А. Работы академика Н. Н. Бекетова в области физической химии и его курс «физико-химии» // Избр. произведения по физ. химии. Х., 1955; Андрусев М. М., Андрусева Е. М. Н. Н. Бекетов, Н. А. Меншуткин. Москва, 1977; Лебедь В. И., Мчедлов-Петросян Н. О. Николай Николаевич Бекетов (к 175-летию со дня рождения и 90-летию со дня смерти) // Вісн. Харків. ун-ту. 2001. Вип. 7.

В. І. Лебідь

Стаття оновлена: 2003