БЕКЕ́ТОВ Олексій Микола­йович (19. 02(03. 03). 1862, Харків — 23. 11. 1941, там само) — архітектор. Син М. Бекетова. Доктор архітектури (1939). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). Закінчив С.-Петербурзьку академію мистецтв (1888). У 1894 виконав про­граму на проект бібліотеки з галереєю видатних людей і музеєм нумізматики, за що одержав зва­н­ня академік архітектури Імператорської академії мистецтв. Від 1898 — професор Харківського технологічного ін­ституту. Один з організаторів інженерно-будівельного факультету. Делегат зʼ­їздів російських зодчих, член Харківського товариства пошире­н­ня письмен­ності в народі, для якого роз­робляв проект перших народних шкіл. Спів­працював із журналом «Зодчий» та «Ежегодник». Працював у власному проект­ному бюро, після 1917 — у проект­ному ін­ституті «Архбуд» (потім «Ша­хтобуд»). Його творчості, що роз­вивалася в руслі поширених на той час стилів неоренесансу й неокласицизму, модерну, неоросійського стилю й кон­структивізму, властиві висока культура роз­робле­н­ня планів, деталей фасадів та інтерʼєрів, синтез мистецтв. 

Споруди, створені ним у стилі неоренесансу: комерційне училище (1888–91, нині юридична академія), Земельний банк (1896–98, нині автотранс­порт­ний технікум), судові установи (1897–1903), Торговий банк (1899, нині адміністративна установа), особняк Бекетових (1897, нині Будинок учених), особняк (1914, нині художній музей; всі — у Харкові); театр у Сімферополі (1911), судові установи в Новочеркаську (1909). 

Споруди у стилі модерн: головний корпус Гірничого ін­ституту (1900) та Управлі­н­ня Катерининської залізниці (1905–11) у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ), Волзько-Камський банк (1907, рекон­струкція — у 70-х рр. 20 ст., нині ляльковий театр), памʼятник В. Каразіну (1907, спів­автор); у стилі неокласицизму — будинки Медичного товариства (1911, нині НДІ ім. І. Мечникова), Вищих жіночих курсів (1914), комерційний ін­ститут (1914–16, нині Ін­ститут механізації та електрифікації сільського господарства; всі — у Харкові); Вознесенська церква (1913) у Тростянці. Одна з найкращих його споруд — будинок жіночого училища в Лубнах (1907, нині школа), створений під впливом українського модерну. 

Після 1917 за проектами Б. споруджено робітничий будинок та клуби в селищах Донбасу, будинок електротехнічного ін­ституту в Харкові (1921–29), житловий будинок на вул. М. Грушевського, № 9 у Києві (1936), будинок університету в Донецьку (1936). Автор проектів недільних шкіл Х. Алчевської в Харкові (1896) та Харківської публічної бібліотеки (1899, нині Харківська обласна бібліотека ім. В. Короленка), які виконав без­коштовно, учасник конкурсних проектів Держ­прому, забудови Сумської вулиці в Харкові тощо. 

Від 1889 — викладач, від 1898 — професор харківських ін­ститутів, зокрема Технологічного, Інженерно-будівельного, Комунального будівництва. Одним із перших у педагогічній практиці за­провадив системне ви­вче­н­ня архітектурних форм і стилів. Серед його учнів — В. Кіричевський, О. Душкін, О. Тацій, О. Касьянов та ін. Б. працював і як художник-аквареліст (пейзажі Криму, архітектурні мотиви). Малюнки зберігаються в Харківському ХМ, Бекетова О. Будинку-музеї в Алушті та приватних зі­бра­н­нях. Ви­ставки графічних творів Б. від­булися 1939, 1946, 1969 та 1987 у Харкові, ви­ставки та Бекетовські чита­н­ня — 1996 (Харків), 1997 (Харків, Алушта).