Белза Ігор Федорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Белза Ігор Федорович

БЕ́ЛЗА Ігор Федорович (справж. – Дорошук; 26. 01(08. 02). 1904, м. Кельце, нині Польща – 05. 01. 1994, Москва) – музикознавець, композитор, славіст, історик культури, літературознавець, педагог. Д-р мистецтвознавства (1954), проф. (1936). Почесний д-р Празького ун-ту (1967) та Муз. академії в Польщі (1981). Засл. діяч мист-в РРФСР (1974). Від 1915 – в Україні. Закін. Київ. консерваторію (1925; кл. композиції Б. Лятошинського), де відтоді викладав (курси композиції, інструментування, поліфонії). В Укр. ін-ті кінематографії читав лекції з теорії й практики звукового кіно. 1930–37 – голова муз. відділу Українфільму. 1938–41 – голова муз. сектору вид-ва «Мистецтво», заст. гол. ред. ж. «Радянська музика». Від 1942 – в Москві. 1942–49 – проф. Моск. консерваторії. Від 1954 – в Ін-ті історії мист-в, 1961–90 – в Ін-ті слов’янознавства і балканістики АН СРСР. Чл. Пушкінської комісії АН СРСР (від 1958), засн. та постійний голова Дантовської комісії АН СРСР (від 1966). 1960–80 консультував укр. муз. науковців. Серед публікацій: «Ukrainian Music and the War» («Українська музика і війна» // «International Literature», 1945, № 3), «Украинская музыка в годы войны» («Советская музыка», сб. 5, Москва, 1946), «Б. М. Лятошинський» (К., 1947), «Владимир Александрович Дранишников» («Вопросы музыкально-исполнительского искусства», Москва, 1969, вып. 5), «Учитель» («О музыкантах ХХ века», Москва, 1979), «Встречи с О. Э. Мандельштамом» («Наше наследие», Москва, 1996, № 38). Статті в ж. «Радянська музика»: «Про творчість Б. М. Лятошинського» (1934, № 10), «Творчий шлях Лятошинського» (1938, № 2), «Нові музичні обробки “Заповіту”» (1939, № 2), «Нотографія та бібліографія творчості Б. М. Лятошинського» (1939, № 3), «Урочиста кантата Б. М. Лятошинського» (1939, № 6), «П’ята соната Скрябіна» (1940, № 4), «Друга симфонія Б. М. Лятошинського» (1940, № 6), «В. О. Дранишников» (1941, № 1). Цикл статей про кіномузику в журналах «Радянське кіно» (1936, № 5, 8, 10), «Радянська музика» (1934, № 4; 1937, № 6–7; 1938, № 1). Більшість композитор. доробку складає творчість київ. періоду, що збагатила укр. музику числен. новаціями: створення музики до перших звук. фільмів, започаткування нових жанрів (інструментал.-ансамблевої сонати-балади та вокал. балади), звернення до органа. Автор музики до к/ф «Арсенал» (1929, реж. О. Довженко), «Кришталевий палац» (1934, реж. Г. Грічер- Черіковер; обидва – у співавт. з Б. Лятошинським), «Молодість» (1934, реж. Л. Луков; у співавт. з Г. Тарановим) та ін. Для Київ. театру ляльок на матеріалі укр. нар. епосу написав оперу «Казка про Івана Голика». У повоєнні роки написав «Епітафію» (пам’яті вчителя, для симф. оркестру, 1968) та «Казку» (пам’яті співачки М. Царевич-Лятошинської, для фортепіано, 1982). Під псевд. І. Вишневецький друкував переклади текстів з укр. на рос. мову.

Тв.: 4 симфонії; ноктюрн для симфонічного оркестру; концерт для органа з оркестром, концерт для фортепіано з оркестром; поема «Анчар» для голосу з оркестром; 2 сонати-балади для віолончелі з фортепіано; 5 сонат для фортепіано; балади для голосу з фортепіано на слова Т. Шевченка «Плач Ярославни» та «Ой чого ти почорніло» М. Терещенка та М. Ушакова; фортепіанні п’єси; романси; хори.

Літ.: Луфер А. Ігор Белза // РМ. 1934. № 11–12; Ольховський А. Концерт з творів І. Ф. Белзи // Там само. 1941. № 2; Сидоров А., Злыднев В. И. Бэлза как историк культуры // Славяне и Запад. Москва, 1975; Олійник А. Розмаїття творчих інтересів // Музика. 1984. № 1; Бэлза-Гулинская З. Былое память воскресит // Ученые зап. Гос. мемор. музея А. Н. Скрябина. Вып. 2. Москва, 1995; Свирида И. Игорь Федорович Бэлза как историк культуры // Дантовские чтения. 1995. Москва, 1996.

К. І. Шамаєва, А. П. Калениченко

Стаття оновлена: 2003