Бердяєв Микола Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бердяєв Микола Олександрович

БЕРДЯ́ЄВ Микола Олександрович (06 (18). 03. 1874, Київ – 25. 03. 1948, Кламар, Франція) – філософ, публіцист. Брат С. Бердяєва, двоюрід. брат О. Кудашева. З походження дворянин. Навч. у кадет. корпусі, Ун-ті св. Володимира у Києві (1894–98). Членство у Київ. союзі боротьби за визволення робітничого класу й участь у студент. заворушеннях спричинили арешт (1898) і заслання (1900–02 – Вологда, 1903 – Житомир). Світоглядні пошуки цих років завершуються преходом Б. від марксизму до ідеалізму. 1904–08 мешкав у С.-Петербурзі, редагував ж. «Новый путь» і «Вопросы жизни», виступаючи теоретиком «нової релігійної свідомості» («неохристиянства»). 1908 переїхав до Москви, де зблизився з колом філософів, об’єднаних православ. книговидавництвом «Путь» (Є. Трубецькой, В. Ерн, С. Булгаков та ін.), разом з якими виступає одним із засн. Релігійно-філос. т-ва пам’яті В. Соловйова. В числен. працях передреволюц. доби виявив себе оригін. мислителем. Більшов. переворот 1917 сприйняв як трагедію, але історично неминучу. 1919 виступив засн. Вільної академії духов. культури, де читав лекції з філософії історії, філософії релігії та реліг. філософії. Одночасно був проф. Моск. ун-ту. Після кількох арештів Б. разом з великою групою рос. письменників і науковців вислано за кордон (1922). У 1922– 24 жив у Берліні, де заснував Реліг.-філос. академію (переведену 1925 до Парижа), вів активну лекційну і наук. діяльність. Від 1924 жив у Парижі (згодом у Кламарі – передмісті Парижа). Продовжував активну наук. і викладац. діяльність, співпрацював з вид-вом «YMCA-Press», був ред. ж. «Путь» (1925–40). Автор числен. праць, перекладених багатьма мовами, Б. ще за життя здобув європ. і світ. славу. Дослідники зараховують його до шеренги найзначніших мислителів 20 ст. Твори Б. – передусім експлікація та філос. інтерпретація світогляд. основ містерії життя та вчення Ісуса Христа. Продовжуючи традицію ірраціоналіст. філософствування (Блаженніший Авґустин, Б. Паскаль, С. К’єркеґор, Ф. Ніцше та ін.), Б. протиставляє філософію особистості раціоналістично-сцієнтистській філософії гносеологічного суб’єкта. Філософія Б. – це філософія «в межах людини», персоналізм, але своєрідний – христоцентричний, уґрунтований на гострому відчутті несправедливості, принизливості та ворожнечі «цього світу» щодо людини й «нудьги за трансцендентним»; на усвідомленні людини «найбуттєвішим» у бутті, його фокусом (антропоцентризм); на баченні за «вторинною і неістинною» природно-соціальною людиною первинної й істинної, такої, що перебуває поза поділом на суб’єкт і об’єкт, духовної «трансцендентальної людини» – Боголюдини (духоцентризм); на інтуїції про два корені універсуму – «несотворену», «бездонну» першосвободу і Бога (свободоцентризм); на повстанні проти космоістор. засад в’язничного (щодо духу) буття (прометеїзм і неогностицизм) і активно творчому наближенні (через вогонь «актів свободи» в «паперовому» бутті несвободи) «кінця світу» (есхатологізм). Свобода – домінанта життя і ключове поняття його творчості. Відповідно до нього Б. вирізняв 2 типи філософії (перший виходить з примату буття над свободою, другий – з примату свободи над буттям) та 2 стратегії людського життя (перша – самопоховання в «об’єктиваціях»; друга – розоб’єктивація людини й світу, прорив із «царства кесаря» в «царство духу»), наголошуючи на істинності другої. Стояв на позиціях християн.-персоналіст. соціалізму. Боровся з комуніст. тоталітаризмом, але не приймав і капіталізм. Був чужий для більшовиків, але не став «своїм» і для рос. еміграції. Закликав до революції, але небувалої – персоналістичної. До євразійців не приєднався, від 1920 міркував у ключі євразій. бачення Росії «Сходу–Заходу» і тлумачив рос. ідею як вираз душі всієї Росії (передусім великоруського, але й укр., білорус. та ін. народів). Звідси негативне ставлення до «сепаратиських» рухів, до розпаду «Великої Росії» на «штати Великоросії, Малоросії, Білорусії та ін. областей».

Пр.: Новое религиозное сознание и общественность. С.-Петербург, 1907; Москва, 1999; Смысл творчества. Опыт оправдания человека. Москва, 1916; 1989; 1994; Национализм и империализм. Москва, 1917; Возможна ли социальная революция? Москва, 1917; Народ и классы в русской революции. Москва, 1917; Свободная церковь. Москва, 1917; Национализм и империализм. Москва, 1917; Судьба России: Опыты по психологии войны и национальности. Москва, 1918; 1990; 1998; Смысл истории. Опыт философии человеческой судьбы. Берлин, 1923; Москва, 1990; Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии. Берлин, 1923; Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы. Берлин, 1924; Москва, 1991; Философия свободного духа. Проблематика и апология христианства: В 2 ч. Париж, 1927–28; Москва, 1994; О назначении человека. Опыт парадоксальной этики. Париж, 1931; Москва, 1993; Судьба человека в современном мире. К пониманию нашей этики. Париж, 1934; Москва, 1994; Дух и реальность. Основы богочеловеческой духовности. Париж, 1937; Москва, 1994; О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии). Париж, 1939; Москва, 1995; Опыт эсхатологической метафизики. Творчество и объективация. Париж, 1947; Москва, 1995; Самопознание. Опыт философской автобиографии. Париж, 1949; Москва, 1990; 1991; Москва; Х., 1999; Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого. Париж, 1952; Москва, 1993; Истоки и смысл русского коммунизма. Париж, 1955; Москва, 1990; Собрание сочинений: В 4-х т. Париж, 1983–91.

Літ.: Полторацкий Н. П. Бердяев и Россия. Философия истории России Н. А. Бердяева. Нью-Йорк, 1967; T. Klepinina. Bibliographie des œuvres de Nikolas Berdiaev. Paris, 1978; Вадимов А. Жизнь Бердяева: Россия. Oakland, 1993; Дмитриева Н. К., Моисеева А. П. Философ свободного духа (Николай Бердяев: жизнь и творчество). Москва, 1993; Н. А. Бердяев: pro et contra. Антология. Кн. 1. (Рус. мыслители о Н. А. Бердяеве). С.-Петербург, 1994; A. Ostrowski. Bierdiajew: egzystencja w perspektywie eschatologicznej. Lublin, 1999.

В. Д. Білодід

Стаття оновлена: 2016