Берегоукріплення - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Берегоукріплення

БЕРЕГОУКРІ́ПЛЕННЯ – комплекс заходів для захисту берегів морів, річок і водосховищ від руйнівної дії хвиль, течії, льодоходу тощо. Вибір заходів залежить від будови та похилу підвод. пляжу, конфігурації та геол. будови берега, гідрол. режиму водного об’єкта та ін. Найефективніші активні берегові споруди, які, використовуючи енергію потоку з намивання наносів, сприяють утриманню, розширенню й стабілізації пляжів, що добре гасять енергію хвиль. До цього типу належать піщані та галькові пляжі з підвод. хвилеломами (на узбережжі Чорного м., зокрема в Одесі, на Пд. березі Криму). На річках застосовують поперечні напівзагати, кам’яні накиди, регульовані дамби, щити, які змінюють напрям течії і зменшують її руйнівну силу. Пасивні берегові споруди перешкоджають розмиванню механічно, завдяки міцності своїх конструкцій. На берегах морів, рідше лиманів, застосовують хвилевідбійні стінки (Севастоп. бухта), берми (Пд. берег Криму) чи насипи з фігур. блоків (пересип Дністров. лиману в місці розмиву). Береги великих водосховищ (напр., Дніпров. каскаду) закріплюють бетон. плитами. Для закріплення берегів річок найчастіше застосовують покриття відкосів хмизовими чи фашиновими вимостками на піщано-гравій. основі. Пасивними берегозахис. спорудами є також ступінчасті набережні зі збірних конструкцій. Тех. засоби Б. часто поєднують із задернуванням, лісонасадженнями вздовж берегів водойм.

Літ.: Жданов А. М., Гамаженко В. С. Вопросы проектирования и строительства берегоукрепительных сооружений. Москва, 1952; Генеральная схема противооползневых и берегозащитных мероприятий на Черноморском побережье Украинской ССР. О., 1978; Золотарев Г. С. Инженерная геодинамика. Москва, 1983; Шуйский Ю. Д. Опыт изучения защитных сооружений на песчаных берегах Черного моря // География и природные ресурсы. 1996. № 1.

П. Ф. Гожик

Стаття оновлена: 2003