Костельник Гавриїл Теодорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Костельник Гавриїл Теодорович

КОСТЕ́ЛЬНИК Гавриїл Теодорович (Костельник Ґабор; псевд. – homo novus; 15. 06. 1886, с. Бач-Керестур, нині Руски Керестур, Воєводина, Сербія – 20. 09. 1948, Львів) – богослов, філософ, пись­менник, церковний діяч. Після навч. у г-зіях м. Вінковці (Хорватія, 1898–1900) і Заґреб (1900–06) вступив на теол. ф-т Заґреб. ун-ту. Літ. твори спочатку писав бачван. говіркою (склали першу поет. зб. «З мойого валала», Жовква, 1904, позитивно оцінену В. Гнатюком), згодом – хорват. (зб. «Romance і balade», Zagreb, 1907; «Žumberak: gorske simfonije», 1911, «Trenuci», 1917) та укр. мовами. 1908 за рекомендацією єпископа Крижева­цького Д. Нараді вступив до Греко-катол. духов. семінарії у Льво­ві, яку закін. 1911. За протекцією митрополита Андрея Шептицького продовжував навч. у Катол. ун-ті в м. Фрібурґ (Швей­царія), де 1913 здобув докторат на основі дис. «De Principiis Co­gnitionis Fundamentalibus» («Про основні джерела пізнання»), яку того ж року опублікував у Львові. 1913 висвяч. на священика, служив у Преображен. церкві Львова, працював катехитом нар. шкіл. Тоді ж розпочав свою літ.-крит. і публіцист. діяльність: 1910 у Львові з’явилися друком праці «Смерть Смаїд-аги Ченгиїча» і «Шевченко з релігійно-етичного становища»; 1918 – йо­го перша поет. зб. укр. мовою «Встань Україно: Пісні неволі й визволення» (із лейтмотивом не­справдженого сну про власну державу), 1921 – зб. «Помершій донечці». На сторінках г. «Діло» виступав із публіцист. матеріалами, висловлюючи своє розуміння складних реліг. і нац. проблем. 1920–28 викладав у Греко-катол. духов. семінарії, 1928–30 – у Богослов. академії у Львові. Чл.-засн. Богослов. наук. т-ва (від 1923). У 1925 відвідав Рим, враження від подорожі виклав у листах до знайомих та подорож. нотатках «Зі Львова до Риму» (г. «Діло», 1925, 14–18, 23–25, 27, 29–31 жовтня, 3–5 листопада).

За працю «Спір про епіклезу між Сходом і Заходом» (Л., 1928), у якій висловив неканон. погляди на унію, був звільн. з Академії. Улітку того ж року відвідав край Бачку (нині Сербія), де написав «Граматику бачваньско-рускей бешеди», намагаючись максимально наблизити бачван. говір­ку до укр. літ. мови. У серії статей в альманасі «Руски календар» 1920–30-х рр. доводив, що місцева говірка є діалектом укр. мови та закликав земляків вивчати також укр. літ. мову. Свій талант публіциста найповніше реалізував як ред.-вид. місячни­ка «Нива» (1920–29), на сторінках якого виступав проти латинізації греко-катол. Церкви та за збереження сх. обpяду.

Від 1931 – дир. папер. ф-ки і друкарні «Бібльос», від 1932 – гол. проповідник церкви св. Юра у Львові. 1933 на вимогу польс. влади звільн. із посади гімназ. катехита. У 1930-х рр. тісно спів­­працював із літ.-наук. ж. «Дзвони» та тижневиком «Мета», дру­кував художні твори, філос., літ.-крит. й публіцист. матеріали, ре­цензії. 1932 у Львові видав окре­мою кн. поему «Пісня Богові», яку вважав вершиною своєї поет. творчості; у ній він у 58-ми проповідях виклав погляди на філо­софію сусп. взає­мин. Більшість поет. творів К. навіяні хорват. ре­несанс. пое­зією з її мотивами лю­бові до батьківщини, патріотизмом та пацифізмом; у прозі переважають біблійні мотиви. Один з авторів «Української загальної енцикльопедії» (у 3-х т., Л.; Станиславів; Коломия, 1930–33). Цікавився проблемою укр. стигматизму, фактично редагував темат. квартальник «Божі слі­ди» (Львів, 1939). У 1939–41 К. не­однораз. викликали в НКВС із наміром переконати митрополи­та Андрея Шептицького приєдна­ти УГКЦ до РПЦ. Під час нім. оку­пації Львова служив парохом у Преображен. церкві. 1945 очолив ініціативну групу священиків для орг-ції Львівського собору 1946, на якому під головуванням К. проголошено скасування Бе­рестей. унії 1596, тобто «самоліквідацію» УГКЦ, входження її до складу РПЦ та підпорядкуван­ня Моск. патріарху. 22 лютого 1946 у Воздвижен. церкві Києво-Печер. лаври переведений у православ’я. Зважаючи на авто­ритет К. серед мирян, Зх. Центр ОУН кілька разів пропонував йо­му емігрувати, аби не брати учас­ті у подальшому розвитку подій. Убитий біля влас. будинку; убивця покінчив життя самогуб­ством на місці злочину. Рад. уряд звинуватив у цьому вбив­стві ОУН. Посмертно вийшли упорядков. К. антології «Поезия на бачванско-сримским рус­ким литературним язику» (1970), «Проза на бачванско-сримским руским литературним язику» (1975; обидві – Новий Сад), зб. ре­ліг. праць «Вибрані твори» (К., 1987) та поезій «Жалосцинки – се­ренчи и милей» (Нови Сад, 1994).

Пр.: Книга проповідника. Л., 1912; Християнство й демократизм. Л., 1918; Границі демократизму. Л., 1919; Ламан­ня душ. Л., 1923; Границі Вселеної. Л., 1924; Три розправи про пізнання. Л., 1925; Христіянська Апольоґетика. Л., 1925; Das Prinzip der Identität. Л., 1929; Ordo logicus. Л., 1931; Світ як вічна шко­ла. Л., 1931; Зародкова душа. Л., 1931; Ґенеза жіночого й мужеського полу. Л., 1933; Наполєон і Сталін як представни­ки духа свого часу. Л., 1933; Справжнє джерело атеїзму. Л., 1935; Arcana Dei. Л., 1936; Настя Волошин, дівчина зі стиг­мами. Л., 1936; Пояснення стиґмації. Л., 1937; Правда про стигмачку Евстахію Бохняк. Л., 1938; Ultra posse: Вибр. тв. Уж., 2008.

Літ.: Дуличенко А. Костельник и його «Граматика бачваньско-рускей бешеди» // Шветлосц. Нови Сад, 1973. Т. 11, № 1; J. Тамаш. Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу: Студия. Но­ви Сад, 1986; Карпяк І. Протопресвитер отець д-р Гавриїл Костельник: Нарис реліг.-церк. та літ.-наук. діяльності. Л., 1996; Кашуба М. В. Гавриїл Костельник: філософські погляди. Л.; Дрогобич, 2002; Вежель Л. Філософсько-естетична та журналістська діяльність Гавриїла Костельника у руслі духовних процесів України першої половини ХХ ст. К., 2004; Гавриїл Костельник на тлі доби: Пошук іс­тини: Зб. наук. пр. Л.; Уж.; 2007.

М. М. Комариця

Статтю оновлено: 2014