Берія Лаврентій Павлович

БЕ́РІЯ Лаврентій Па­влович (17. 03. 1899, с. Мерхеулі, нині Абхазія, Грузія — 23. 12. 1953, Москва) — радянський партійний і державний діяч, один із керівників комуністичної спец­служби. Маршал СРСР (1945). Сталінcька премія (1949). Герой Соц. Праці (1943). Закін. Бакин. політех. ін­ститут (1922). Член РСДРП(б) від 1917. Вів під­піл. роботу в Азербайджані (1915– 20). Восени 1919 — навесні 1920 за доруче­н­ням партії «Гум­мет» вступив до мусаватис. контр­розвідки. 1920–21 керував справами ЦК Компартії Азербайджану, був відп. секр. Над­звичай. комісії з екс­про­пріації буржуазії та поліпше­н­ня побуту робітників. Після встановле­н­ня більшов. влади в Закавказ­зі від квітня 1921 до листопада 1931 Б. за­ймав відп. посади в органах ВЧК-ОГПУ. 1927–30 — нарком внутр. справ Грузії, 1931 — голова Закавказ. ГПУ і повноваж. пред­ставник ОГПУ СРСР у Закавказ­зі. Від листопада 1931 до серпня 1938 — 1-й секр. ЦК КП(б) Грузії, одночасно 1931– 32 — 2-й секр., 1932–36 — 1-й секр. Закавказ. край. комітету ВКП(б), 1937–38 — 1-й секр. Тбіліс. міськ­кому КП(б) Грузин. РСР. Від серпня 1938 — 1-й заст. наркома внутр. справ СРСР, нач. 1-го упр. НКВС СРСР, нач. Гол. упр. держ. без­пеки НКВС СРСР. Від 25 листопада 1938 до 29 грудня 1945 — нарком внутр. справ СРСР. Одночасно 1941–45 — чл. Держ. комітету оборони СРСР (1944–45 — за­ступник голови). У лютому 1941 — березні 1953 — за­ступник голови РНК СРСР (від березня 1946 — РМ СРСР). Від 5 березня до 26 червня 1953 — 1-й за­ступник голови РНК СРСР і водночас міністр внутр. справ СРСР. 1939 був обраний канд. у чл. Політбюро ЦК КПРС, від 1946 — чл. Політбюро. Б. змінив на посаді наркома внутр. справ СРСР М. Єжова і спочатку демонстрував критику «пере­гинів» у боротьбі з «ворогами народу» в період «єжовщини». Зокрема наказом від 27 грудня 1938 заборонено вербува­н­ня агентів і інформаторів із числа керів. працівників партійного, держ. і госп. апаратів. З органів НКВС СРСР було «вичищено» 7372 особи (22,9 % від заг. кількості оперативно-чекістських кадрів НКВС). Однак загалом Б. дотримувався політики за­стосува­н­ня насильниц. методів упр. су­спільством, спрямов. на вдосконале­н­ня ре­пресивно-карал. системи. Від серпня 1945 очолював Спец. комітет з роз­вʼяза­н­ня атом. про­блеми, тобто створе­н­ня атом. бомби в СРСР. Після смерті Сталіна Б. прагнув стати його на­ступником, спочатку засудивши брутал. методи роботи рад. спец­служби за часів Сталіна і припинивши деякі на­йодіозніші справи. 26 травня 1953 на засі­дан­ні Президії ЦК КПРС було ухвалено по­станову «Пита­н­ня західних областей Української РСР». В основі цього ріше­н­ня була доповід­на записка, під­готовлена Б. За кілька днів раніше він під­готував подібну записку й стосовно діяльності органів Міністерства держ. без­пеки Литовської РСР. 28 травня 1953 Бюро ЦК КПУ ухвалило ріше­н­ня «Про По­станову ЦК КПРС від 26 травня 1953 року “Пита­н­ня західних областей Української РСР” та доповід­ну записку товариша Л. П. Берії до Президії ЦК КПРС». Пленум ЦК КПУ 4 червня 1953 ухвалив по­станову «Про по­станову ЦК КПРС від 26 травня 1953 року “Пита­н­ня західних областей Української РСР” і доповід­ну записку товариша Л. Берії до Президії ЦК КПРС». Цим ріше­н­ням по суті було ви­знано сер­йозні мас­штаби й наслідки брутал. дій режиму на зх.-укр. землях. Зокрема під­креслювалося, що «боротьбу з націоналістичним під­пі­л­лям не можна вести лише шляхом масових ре­пресій і чекістсько-військових операцій, а без­глузде за­стосува­н­ня ре­пресій викликає лише не­вдоволе­н­ня населе­н­ня...». Крім цього, Б. ви­ступив з низкою ініціатив у зовн. політиці (зокрема щодо врегулюва­н­ня нім. пита­н­ня), які мали йому забезпечити політ. лідерство. Однак М. Хрущов та ін. члени тодішнього керівництва вирішили нейтралізувати Б. як свого суперника, небезпечну й одіозну особу. 26 червня 1953 під час засі­да­н­ня Президії ЦК КПРС Б. заарешт. Він був по­збавлений посад і нагород, оголошений іноз. шпигуном і ворогом рад. влади. На пленумі ЦК КПРС 2–7 липня 1953 Б. виключили з партії як «ворога Комуністичної партії і радянського народу». 18–23 грудня 1953 на спец. засі­дан­ні Верхов. суду в Москві було роз­глянуто справу кількох колиш. керівників держ­безпеки, зокрема і Б. Усі вони були засуджені до роз­стрілу. Імʼя Б. стало символом жорстокості і злочин­ності рад. режиму, хоч інші вожді більшовизму ні в чому йому не по­ступалися. В період «від­лиги» і пізніше офіційна пропаганда намагалася всі злочини системи приписати особисто Б.

Завантажити статтю