Берія Лаврентій Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Берія Лаврентій Павлович

БЕ́РІЯ Лаврентій Павлович (17. 03. 1899, с. Мерхеулі, нині Абхазія, Грузія – 23. 12. 1953, Москва) – радянський партійний і державний діяч, один із керівників комуністичної спецслужби. Маршал СРСР (1945). Сталін. премія (1949). Герой Соц. Праці (1943). Закін. Бакин. політех. ін-т (1922). Чл. РСДРП(б) від 1917. Вів підпіл. роботу в Азербайджані (1915– 20). Восени 1919 – навесні 1920 за дорученням партії «Гуммет» вступив до мусаватис. контррозвідки. 1920–21 керував справами ЦК Компартії Азербайджану, був відп. секр. Надзвичай. комісії з експропріації буржуазії та поліпшення побуту робітників. Після встановлення більшов. влади в Закавказзі від квітня 1921 до листопада 1931 Б. займав відп. посади в органах ВЧК-ОГПУ. 1927–30 – нарком внутр. справ Грузії, 1931 – голова Закавказ. ГПУ і повноваж. представник ОГПУ СРСР у Закавказзі. Від листопада 1931 до серпня 1938 – 1-й секр. ЦК КП(б) Грузії, одночасно 1931– 32 – 2-й секр., 1932–36 – 1-й секр. Закавказ. край. ком-ту ВКП(б), 1937–38 – 1-й секр. Тбіліс. міськкому КП(б) Грузин. РСР. Від серпня 1938 – 1-й заст. наркома внутр. справ СРСР, нач. 1-го упр. НКВС СРСР, нач. Гол. упр. держ. безпеки НКВС СРСР. Від 25 листопада 1938 до 29 грудня 1945 – нарком внутр. справ СРСР. Одночасно 1941–45 – чл. Держ. ком-ту оборони СРСР (1944–45 – заст. голови). У лютому 1941 – березні 1953 – заст. голови РНК СРСР (від березня 1946 – РМ СРСР). Від 5 березня до 26 червня 1953 – 1-й заст. голови РНК СРСР і водночас міністр внутр. справ СРСР. 1939 був обраний канд. у чл. Політбюро ЦК КПРС, від 1946 – чл. Політбюро. Б. змінив на посаді наркома внутр. справ СРСР М. Єжова і спочатку демонстрував критику «перегинів» у боротьбі з «ворогами народу» в період «єжовщини». Зокрема наказом від 27 грудня 1938 заборонено вербування агентів і інформаторів із числа керів. працівників партійного, держ. і госп. апаратів. З органів НКВС СРСР було «вичищено» 7372 особи (22,9 % від заг. кількості оперативно-чекістських кадрів НКВС). Однак загалом Б. дотримувався політики застосування насильниц. методів упр. сусп-вом, спрямов. на вдосконалення репресивно-карал. системи. Від серпня 1945 очолював Спец. ком-т з розв’язання атом. проблеми, тобто створення атом. бомби в СРСР. Після смерті Сталіна Б. прагнув стати його наступником, спочатку засудивши брутал. методи роботи рад. спецслужби за часів Сталіна і припинивши деякі найодіозніші справи. 26 травня 1953 на засіданні Президії ЦК КПРС було ухвалено постанову «Питання західних областей Української РСР». В основі цього рішення була доповідна записка, підготовлена Б. За кілька днів раніше він підготував подібну записку й стосовно діяльності органів Мін-ва держ. безпеки Литовської РСР. 28 травня 1953 Бюро ЦК КПУ ухвалило рішення «Про Постанову ЦК КПРС від 26 травня 1953 року “Питання західних областей Української РСР” та доповідну записку товариша Л. П. Берії до Президії ЦК КПРС». Пленум ЦК КПУ 4 червня 1953 ухвалив постанову «Про постанову ЦК КПРС від 26 травня 1953 року “Питання західних областей Української РСР” і доповідну записку товариша Л. Берії до Президії ЦК КПРС». Цим рішенням по суті було визнано серйозні масштаби й наслідки брутал. дій режиму на зх.-укр. землях. Зокрема підкреслювалося, що «боротьбу з націоналістичним підпіллям не можна вести лише шляхом масових репресій і чекістсько-військових операцій, а безглузде застосування репресій викликає лише невдоволення населення...». Крім цього, Б. виступив з низкою ініціатив у зовн. політиці (зокрема щодо врегулювання нім. питання), які мали йому забезпечити політ. лідерство. Однак М. Хрущов та ін. члени тодішнього кер-ва вирішили нейтралізувати Б. як свого суперника, небезпечну й одіозну особу. 26 червня 1953 під час засідання Президії ЦК КПРС Б. заарешт. Він був позбавлений посад і нагород, оголошений іноз. шпигуном і ворогом рад. влади. На пленумі ЦК КПРС 2–7 липня 1953 Б. виключили з партії як «ворога Комуністичної партії і радянського народу». 18–23 грудня 1953 на спец. засіданні Верхов. суду в Москві було розглянуто справу кількох колиш. керівників держбезпеки, зокрема і Б. Усі вони були засуджені до розстрілу. Ім’я Б. стало символом жорстокості і злочинності рад. режиму, хоч інші вожді більшовизму ні в чому йому не поступалися. В період «відлиги» і пізніше офіційна пропаганда намагалася всі злочини системи приписати особисто Б.

Пр.: Под великим знаменем Ленина–Сталина. Статьи и речи. Тбилиси, 1939; К вопросу об истории большевистских организаций в Закавказье. Москва, 1949.

Літ.: Берия: конец карьеры. 1991; Вильямс А. Дневники Берии. 1994; Бугай Н. Ф. Л. Берия – И. Сталину. «Согласно Вашему указанию...». 1995 (усі – Москва).

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2003