Беркман Яків Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Беркман Яків  Павлович

БЕ́РКМАН Яків Павлович (19(31). 05. 1897, Харків – 18. 01. 1967, Львів) – хімік. Д-р хім. н. (1940), проф. (1941). Засл. діяч н. і т. УРСР (1948). Сталін. премія (1941). Закін. Харків. ун-т (1919), де і працював асист. каф. неорган. хімії мед. ф-ту, одночасно викладав хімію на військ.-артилер. курсах (1920–22). Від 1923 – н. с. Укр. ін-ту приклад. хімії; 1928 очолив лаб. хімії шкіри; 1931–35 – зав. сектору орган. технології і наук. кер. Харків. філії НДІ шкір. пром-сті. Водночас викладав у Мед. ін-ті (до 1927) і Робітничому ун-ті (1930–33); був зав. каф. заг. хімії в Укр. пром. академії (1936). Працював зав. каф. хімії у Харків. інж.-екон. ін-ті (від 1940), у Томському мед. (1941) та пед. (за сумісн.) ін-тах. Від 1944 – у НДІ Головгазпаливпрому (Москва). У 1945–67 – зав. каф. заг. і неорган. хімії, 1945–52 – декан хім.-технол. ф-ту Львів. політех. ін-ту. Осн. напрям наук. діяльності – синтез і дослідж. властивостей штуч. дубил. речовин. На основі здобутих ним результатів і винаходів у СРСР організовано вироб-во синтетич. дубил. речовин.

Пр.: Производство искусственных дубящих веществ как практическая проблема // Вест. кожевен. пром-сти. 1928. № 2–3; Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР // Кожевен. пром-сть. 1937. № 11.

Літ.: Буцко.

Стаття оновлена: 2003