Бернардинці

БЕРНАРДИ́НЦІ  — загальна назва цистеріанців і францисканців; члени католицького чернечого ордену, що виник 1115. Варіант. назва — бернардини. Відокремившись від цистеріанців, група ченців заснувала в Бурґундії монастир, прийнявши статут, складений його першим абатом Бернаром Клервоським. Оновлений статут затверджено 1119. У середні віки орден Б. був найбагатшим. Б. діяли у Франції, Італії, Угорщині, Іспанії та ін. країнах Європи. У Польщі та Литві Б. називали деякі групи францискан. монахів — злидарського ордену з суворим статутом. Назву дістали від імені франц. теолога-францисканця Бернарда Сієнського. 1453 осіли при соборі св. Бернарда у Кракові. У 18–19 ст. діяльність ордену обмежено, частину його монастирів закрито. Інші гілки Б. — францисканці (конвентуали) та капуцини. Б. — найпоширеніший на укр. землях латин. орден. Незначна кількість монастирів Б. (переважно жіночих) діє нині. В Україні Б. з’явилися у 2-й пол. 15 ст., зокрема у Львові (1460), Ярмолинцях (нині Хмельн. обл.), Янові (нині с. Іванів Калинів. р-ну Вінн. обл.). Мали монастирі на укр. землях у Луцьку, Дубні, Пінську, Житомирі, Сокалі, Збаражі, Бережанах, Кристинополі, Лежайську та ін. У 19 ст. майже всі монастирі Б. в Україні були скасовані урядами Росії та Австрії. Орден братів менших св. Франциска Б. в Україні нині має 8 громад, зокрема три на Житомирщині, дві на Вінничині та по одній на Львівщині, Тернопіллі й Хмельниччині.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю