Бессарабія

БЕССАРА́БІЯ — історичний регіон між Дні­стром, Прутом і гирлом Дунаю. Територія Б. є продовже­н­ням Покутсько-Бес­сарабської височини та Чорноморського низу. Площа 45 600 км², у складі України 14 400 км². Населе­н­ня (тис. осіб): 1812 — 340, 1930 — 2 864 (прибл. 50 % — молдавани, 22,5 % — українці, 7,2 % — євреї, 6,5 % — болгари, 4,2 % — гагаузи, 2,8 % — німці). 

Протягом століть Б. залежала від сусідніх народів, за­ймаючи в їхніх державах периферійне місце. У добу ран­ньої історії Б. заселяли гети. На поч. 1 ст. до н. е. в Б. зʼявляються даки, що разом із гетами утворили дако-гетську державу. Після завоюва­н­ня Дакії римлянами Б. залишилася за межами Рим. імперії, й тільки пд. частина входила до її складу. Від­тоді існують Вали Траяна. Фракійське племʼя, яке жило на пд. Б., звали також бес­сами. У 2 ст. тут мешкали тираністи (турани) у пн. частині, арпи (арапи) — у пів­ден­ній. Від 3 ст. Б. пере­ходили кочові народи: ґоти, гуни, гепіди, авари, болгари, угорці, пізніше печеніги, половці й татари. Від 4 ст. Б. заселяють анти, від 9 ст. — тиверці й уличі. У 10 ст. гол. міста — Пере­січень, Тиґінь (Бендери), Ак­керман (Білгород). У 10– 12 ст. Б. входила до складу Київ. держави. Через Пд. Б. київ. князі здійснювали походи на болгар і греків. У 12 ст. Б. була частиною Галиц.-Волин. держави, через неї велася жвава торгівля Галича з придунай. і причорномор. землями. Татар. навала 1241 послабила вплив Галича на Б.; одночасно в пд. частину почали на­пливати румун. поселенці. На­прикінці 14 ст. Б. зайняли молдав. воєводи Петро Мушат (Хотинщину) та Роман Мушат (1394 — Бендери й Ак­керман). У 14–15 ст. у Б. при­йшли ґенуезці, які за допомогою візант. імператорів здобули пере­вагу в торгівлі на Чорному морі. У 15 ст. за Олександра Доброго (1400–37) і Стефана Великого майже вся Б. уві­йшла до складу Молдав. держави. 1514–1812 Б. разом із молдав. воєводством пере­бувала під турец. гнітом. Укріпляючи Б. проти Польщі, турки збудували й зміцнили кілька фортець: Ак­керман, Кілію, Тиґіню, Сороку й Хотин. На­прикінці 16 та в 17 ст. Пд. Б. кочували ногай. татари. За козац. доби Б. від­відали Д. Вишневецький (1553 і 1564), І. Під­кова (1577). 1594 С. Наливайко за­ймав Кілію; 1621 П. Сагайдачний пере­міг турків під Хотином; 1632 козаки під проводом І. Сулими вдруге за­ймали Кілію. Б. і Т. Хмельницькі робили походи у Б. 1650 і 1652. У 1709 І. Мазепа та П. Орлик пере­бували у с. Варниці побл. Тиґіні. За часів Катерини ІІ, після зруйнува­н­ня Січі, багато запороз. козаків пере­селилося до Пд. Б., створивши Над­дунай. Січ. Під час рос.-турец. війни 1806–12 Б. зайняли рос. війська. На під­ставі мирного договору в Бухаресті 16 травня 1812 Туреч­чина від­дала Росії тер. між Прутом і Дні­стром. Рос. уряд створив із Б. окрему область із центром у Кишиневі з тимчасовим управлі­н­ням — ВР. 1873 Бес­сараб. обл. пере­творено на губернію. У 19 ст. до Б. пере­селилося багато урядовців; адміністрація, преса, школа і церква проводили русифікацію. Насел. Б. збільшилося завдяки на­пливу росіян, румунів, українців, болгар, німців, євреїв. Нац. сві­домість українців Б. цього періоду була нероз­винена, однак мали місце й вияви, що свідчили про усві­домле­н­ня ними своєї належності до укр. нації (участь делегата Хотин. повіту Ф. Немоловського у від­крит­ті памʼятника І. Котляревському в Полтаві 1903 ).

Лютнева революція 1917 викликала нац. та соц. заворуше­н­ня в Б. Селяни домагалися роз­поділу землі. У липні 1917 Україна через Ген. Секретаріат ЦР заявила свої права на частину Б. Після роз­валу Рос. імперії українці створили чимало укр. нар. шкіл, 2 середні школи (у Хотині й Ак­кермані), понад сотню «Просвіт»; зʼявилися укр. часописи. На проха­н­ня укр. організацій ЦР вислала до Хотина свого комісара І. Ліскуна. Щоб не допустити при­єд­на­н­ня Б. до України, румуни організували зі­бра­н­ня, створили румун. партії. Військ. зʼїзд бес­сарабців 21 жовтня 1917 проголосив автономію Б., домагаючися склика­н­ня тимчас. регіонал. Ради Країни (Сфатул Церій), яка при­власнила права Нац. Асамблеї. 2 грудня 1917 Сфатул Церій проголосив Б. демократ. молдав. республікою в складі Росії. 3 січня 1918 одинадцять румун. дивізій окупували Б. й оголосили стан облоги. Сфатул Церій 24 січня 1918 проголосив Б. незалеж. молдав. республікою. У Брест-Литовську укр. делегація домагалася обʼ­єд­на­н­ня Б. з Україною, проте в умовах окупації Сфатул Церій 27 березня 1918 проголосив при­єд­на­н­ня Б. до Румунії при збережен­ні місц. автономії укр. населе­н­ня Пн. Б. На поч. квітня 1918 проведено великі зі­бра­н­ня з протестом проти примусового прилуче­н­ня Б. до Румунії; укр. організація Б. вислала делегацію до Києва, вимагаючи надіслати укр. війська і держ. пред­ставників для офіц. при­єд­на­н­ня Б. до України. Міністр закордон. справ Д. Дорошенко ви­ступив проти окупації Б. румун. військами. Після пере­вороту 29 квітня 1918 уряд П. Скоропадського зайняв жорстку позицію щодо при­єд­на­н­ня Б. до України. 5 червня уряд Укр. Держави надіслав ноту протесту до Бухареста. 7 серпня 1918 до Києва прибула над­звичайна румун. місія на чолі з Повноважним міні­стром Концеску. Екон. війна з Румунією була частково припинена. Інтереси Укр. Держави в Румунії пред­ставляла Над­звичайна дипломат. місія на чолі з В. Дашкевичем-Горбацьким. Було під­писано тимчас. торг. угоду між країнами. Пита­н­ня про поверне­н­ня Б. до України так і не було вирішене, гол. чином через антигеть­ман. пов­ста­н­ня в Україні. 25 листопада 1918 Сфатул Церій ухвалив при­єд­на­н­ня Б. до Румунії, після чого був роз­пущений. Проти румун. вимог ви­ступав посол В. Циганко, лідер селян. фракції; за протирумун. ви­ступи заплатили жи­т­тям укр. посли Чумаченко, Панцір, Прічницький та ін. Почалися масові арешти й роз­стріли. Серед протирумун. ви­ступів у Б. особливо значним було пов­ста­н­ня 5–20 січня 1919, коли укр. пов­станці під проводом отамана Маєвського роз­зброїли румун. окупац. владу на Хотинщині й створили Бес­сараб. Директорію, яка почала пере­говори з Директорією УНР. Під час придуше­н­ня пов­ста­н­ня румун. війська провели пацифікацію укр. населе­н­ня в Пн. Б. У м. Татарбунари й навколиш. селах у вересні 1924 пов­станці прогнали румун. адміністрацію й проголосили Молдав. Республіку. Тільки за допомогою частин жандармерії, війська та дністрян. флоту пов­ста­н­ня було придушене. 1925 в Кишиневі від­бувся судовий процес над 283-ма його учасниками. У дипломат. боротьбі проти прилуче­н­ня Б. до Румунії протестували голова делегації УНР на мирній конф. в Парижі Г. Сидоренко, а також голова рад. уряду УСРР Х. Раковський. Пропагандист. діяльність роз­горнули еміграц. бес­сараб. організації. 28 жовтня 1920 Англія, Франція, Італія, Японія та Румунія т. зв. Париз. протоколом ви­знали при­єд­на­н­ня Б. до Румунії. Більшов. Росія і УСРР не ви­знали цього, і справа Б. зумовила подальше напруже­н­ня у їхніх взаєминах із Румунією.

Румун. влада за 22 р. панува­н­ня тримала Б. на найнижчому культур., екон. і соц. рівні, за­проваджуючи колоніал. порядки, інтенсивну денаціоналізацію укр. населе­н­ня. Серед укр. діячів Б. від­значалися поет О. Яловий, військовик П. Болбочан; у Пд. Б. керівниками укр. нац. від­родже­н­ня в Ак­кермані були М. Галин, І. Гаврилюк, В. Геть­манченко. 1920 у румун. парламенті було 9 укр. послів із Б., які не мали впливу на долю українців у Б. 1935 укр. насел. Ак­керманщини потерпало від голоду, спричиненого посухою. Створ. на Буковині Комітет допомоги Б. став виявом солідарності українців під румун. окупацією. 26 червня 1940 уряд СРСР змусив Румунію під за­грозою війни від­дати Б. і Пн. Буковину. 28 червня Б. уві­йшла до складу СРСР. Ріше­н­ням ВР СРСР від 2 серпня 1940 при­єд­нано Ак­керман., Ізмаїл., Хотин. пов. до УРСР (нині Арциз., Білгород-Дністров., Бол­град., Ізмаїл., Реній., Татарбунар. р-ни Одес. обл. та Кельменец., Сокирян. і Хотин. р-ни Чернів. обл.). Решта тер. Б. уві­йшла до ново­створ. Молдав. РСР. Під час від­ступу більшовиків 1941 знищено чимало укр. патріотів (зокрема В. Геть­манченка). Друга румун. окупація 1941–44 пере­творила Б. на губернаторство, очолене генералом К. Войкулеску, який за сприя­н­ня румун. адміністрації продовжував колонізацію й румунізацію Б. У цей період особливо пере­слідувано євреїв і циган Б. У серпні 1944 рад. війська знову зайняли Б. Між­нар. конф. в Парижі 10 лютого 1947 ви­знала належність Б. до СРСР. Після 1991 незалежна Молдова, яка посідає більшу частину історичної Б., ухвалила ріше­н­ня про забезпече­н­ня нац. прав укр. населе­н­ня. Див. Молдова, Одеська область, Чернівецька область.

Літ.: Батюшков П. Бес­сарабия. Историческое описание. С.-Петербург, 1892; Берг Л. Бес­сарабия: Страна. Люди. Хозяйство. Петро­град, 1918; Його ж. Население Бес­сарабии: Этногр. со­став и числен­ность. Петро­град, 1923; C. Uhlig. Die bessarabische Frage. Eine geopolitische Betrachtung. Breslav, 1926; A. Boldur. La Bessarabie et les relations Russo-Roumaines. Paris, 1927; N. Iorga. La vérité sur le passé et le présent de la Bessarabie. Bucharest, 1931; I. Nistor. La Bessarabie et la Bucovine. Bucarest, 1937; Серебровский В. Молдавия. Москва, 1948; Смішко П. Боротьба трудящих українців придунайських земель за воз­зʼ­єд­на­н­ня з УРСР. 1917–1940. Л., 1969; Хотинское вос­стание: Сб. док. и мат. Кишинев, 1976; Степанов В. П. Етно­графічне ви­вче­н­ня українського населе­н­ня Бес­сарабії ХІХ — поч. ХХ ст. К., 1997; Матвієнко В. Скори­ставшись нерішучістю Києва: Бес­сарабське пита­н­ня у зовнішній політиці УНР // ПЧ. 2002. № 7.

А. І. Жуковський

Завантажити статтю