Бехер Йоганнес Роберт - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бехер Йоганнес Роберт

БЕ́ХЕР Йоганнес Роберт (Becher Johannes Robert; 22. 05. 1891, Мюнхен – 11. 10. 1958, Берлін) – німецький письменник, державний і громадський діяч. Від 1911 вивчав медицину, філософію, філологію в ун-тах Берліна, Мюнхена, Єни. 1935–45 жив у СРСР. Був міністром культури НДР (1954–58), президентом АМ НДР (1953–56). Один з основоположників нім. літ-ри соціаліст. реалізму. Відомий як прозаїк, поет, драматург та есеїст. Рання творчість Б. носила чітко виражений експресіоніст. характер. Був одним з лівих експресіоністів, які групувалися довкола ж. «Die Aktion». У його збірці «Verfall und Triumph» («Розпад і творчість», Берлін, 1914) звучала ненависть до філістерів, експлуататорів і мілітаристів, мрія про нові людські стосунки, побудовані на принципах справедливості і братерства. Під час 1-ї світ. війни у зб. «Nach Europa» («До Європи»), «Verbrüderung» («Братання»; обидві – Ляйпциґ, 1916) та ін. Б. проголошує війну війні і закликає до братання і соц. революції. Його протест проти буржуаз. фальшу знайшов вираження і в хаотичності худож. форми віршів, у руйнуванні традиц. мови, синтаксису, використанні екстатич. мовних каскадів як символу краху буржуаз. світу, і водночас у відточених поетич. формулюваннях. Використовував гротеск. форму у зображенні розпаду життя великого міста: «Der Bankier reitet um das Schlachtfeld» («Банкір на бойовищі», 1926), «As Levisite oder der einzig gerechte Krieg» («Люїзіт, або Єдино справедлива війна», 1926), «Die hungrige Stadt» («Голодне місто», 1927; усі – Відень). У зб. «Um Gott» («В ім’я Бога», Ляйпциґ, 1921) звучить гімн революції і мученицькій відважності її вождів. У творчості еміграц. періоду звертається до нар. класич. традиції. Б. створював глибокі за змістом і майстерні за виконанням сонети, терцини, балади, ліро-епічні поеми і романи у віршах. Поезія Б. – переважно медитативна, громадян.-філософська. У поет. зб. «Leichmann auf dem Thron» («Труп на троні», 1925), «Glücksucher und sieben Lasten» («Шукач щастя і сім гріхів», 1938), «Volk der Deutschen» («Народ, що блукає у темряві», 1947), «Schritt der Jahrhundertmitte» («Крок середини століття», 1958; усі – Берлін) та ін., поемах, публіцист. творах викривав мілітаризм і фашизм. Низка теор. праць Б. присвячена естетиці соціаліст. реалізму. Автор тексту держ. гімну НДР (1949). На сцені нім. театрів ставилися його п’єси «Der Weg nаch Füssen» («Дорога у Фюссен», 1953) та «Winterschlachtfeld» («Зимова битва», 1954; обидві – Берлін). Широкий резонанс мали його політ. промови і публіцист. ст. «Poetische Konfession» («Поетична релігія», 1954), «Macht der Poesie» («Влада поезії», 1955; обидві – Берлін), «Das poetische Prinzip» («Поетичний принцип», 1957, Берлін; Ваймар). Від 20-х рр. Б. зв’язувала дружба з укр. письменниками П. Тичиною, О. Досвітнім, В. Поліщуком, І. Микитенком. 1930 виступив з доповіддю на 2-й Міжнар. конф. рев. письменників у Харкові. Біографія Б. лягла в основу повісті О. Досвітнього «Фріц і Йоган» (1929). Вірші, романи, новели, нариси Б. друкувалися в укр. журналах 20-х рр. у перекладах В. Бобинського, М. Йогансена, В. Мисика, Я. Савченка, Ю. Яновського. У повоєнні роки вірші Б. перекладали І. Драч, М. Петренко, К. Вікторенко, Є. Нарубіна, Й. Фельдштейн, О. Жупанський та ін. Лауреат Міжнар. Ленін. премії «За зміцнення миру між народами» (1952).

Тв.: укр. перекл. – Банкір на бойовищі. Х., 1930; Німецький танець смерті 1933 року. Х., 1934; (Вірші) // Всесвіт. 1941. № 5; 1969. № 12; 1975. № 5; 1982. № 12; 1985. № 4; (Вірші) // Жовтень. 1960. № 4; (Сонети) // Світовий сонет. К., 1983; (Вірші) // Свобода – прийшла! К., 1984.

Літ.: Биркан П. Р. Оружие слова. Ленинград, 1959; Лук’янова В. Бехер і українська література // Всесвіт. 1964. № 4; Її ж. Й. Р. Бехер – поет і теоретик. К., 1966; Андріянова Н. Йоганес Бехер – співець революції // Всесвіт. 1967. № 9; Анисимов И. Эстетика Бехера // Иностран. лит-ра. 1965. № 3.

І. П. Мегела

Стаття оновлена: 2003