Бєлий Андрій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бєлий Андрій

БЄ́ЛИЙ Андрій (Белый Андрей; справж. – Бугайов Борис Миколайович, Бугаёв Борис Николаевич; 14(26). 10. 1880, Москва – 08. 01. 1934, там само) – російський письменник, філософ, критик, літературознавець. Закін. Моск. ун-т (1903). Виступав як представник «молодшого» покоління поетів-символістів. На формування його поглядів вплинула філософія В. Соловйова, захоплення якою поєднувалося з вивченням творчості нім. філософів-неокантіанців, Ф. Ніцше, теософії, сх. релігій. Пошуки нових форм синкретич. мист-ва виявились у створенні «симфоній», написаних ритміч. прозою («Северная симфония (Первая, героическая)», 1900, опубл. 1904; «Симфония (Вторая, драматическая)», 1902; «Возврат», 1905; усі – Москва), до яких близький роман «Серебряный голубь» (1909, окреме вид. – Москва, 1910). Філос.-естет. програму і художню практику символізму обґрунтував у літ.-теор. і критичних працях (книги «Символизм», «Луг зеленый», обидві – 1910; «Арабески», 1911; усі – Москва). Передчуттям майбутніх соц. змін пройнята перша поет. зб. «Золото в лазури» (Москва, 1904). У зб. «Пепел» (С.-Петербург, 1909) звучить тема «хворої Росії». Вершиною дореволюц. творчості Б. є роман «Петербург» (1913–14; окремі вид. – Петроград, 1916; Ленинград, 1981), у якому порушуються складні соц.-філос. проблеми – влада і народ, терор і революція та ін., відображено події періоду революції 1905–07. Події жовтня 1917 сприйняв у містич. ключі – як духовне «оновлення світу» на засадах християнства (вірш «Отчизне», 1917; поема «Христос воскрес», 1918). Активно прилучився до буд-ва нової культури. Видав поет. збірки «Первое свидание», «Звезда» (обидві – 1922, Петроград), «После разлуки» (Петроград; Берлин, 1922), автобіогр. повість «Котик Летаев» (1922), істор. дилогію «Москва» (ч. 1–2, Москва, 1926) і роман «Маски» (Москва, 1932). Духовне життя рос. інтелігенції кін. 19 – поч. 20 ст. відобразив у книгах мемуарів «На рубеже двух столетий» (Москва, 1930), «Начало века» (Москва; Ленинград, 1933), «Между двух революций» (Ленинград, 1934) та ін. Автор праць з теорії літ-ри і поетики, істор.-літ. досліджень: «Ритм как диалектика и “Медный всадник”» (Москва, 1929), «Мастерство Гоголя» (Москва; Ленинград, 1934). Виявляв інтерес до творчості Г. Сковороди, високо оцінив його філос.-етичне вчення. Досліджував літ.-теор. і філос. спадщину О. Потебні, якого вважав одним із засн. філософії і поетики символізму. Окремі його положення (напр., про внутр. мову й символ) розвивав у своїх теор. працях. До творчості Б. зверталися П. Тичина, М. Бажан, ін. укр. письменники. Окремі вірші Б. перекладено укр. мовою. Посмертно видано зб. «Стихотворения и поэмы» (Москва; Ленинград, 1966), «Стихотворения» (Москва, 1988).

Літ.: Мочульский К. А. Белый. Париж, 1955; Максимов Д. О романе-поэме Андрея Белого «Петербург». К вопросу о катарсисе // Рус. поэты начала века. Ленинград, 1986; Андрей Белый. Проблемы творчества: Сб. ст. Москва, 1988; Лавров А. В. Белый Андрей // Русские писатели 1800–1917: Биогр. слов. Т. 1. Москва, 1989.

І. Д. Бажинов

Стаття оновлена: 2003