БЄ́ЛІКОВ Михайло Олександрович (28. 02. 1940, Харків — 27. 03. 2012, Київ) — кінорежисер, оператор, сценарист. Народний артист України (2000). Чл.-засн. АМУ (1996), чл. НСКінУ: 1-й секр. (1986–96), голова правлі­н­ня (від 1996). Премія ім. М. Островського (1982). Почесна від­знака Президента України (1996). Закін. ВДІК (1963; майстерня Б. Волчека) та Вищі курси сценаристів і реж. у Москві (1973; майстерня Г. Данелії). Працював на Харків. студії телебаче­н­ня. Від 1963 — на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка; як оператор зняв фільми: «Стежки-доріжки» (1964, реж. О. Борисов, А. Войтецький), «Казка про Хлопчиша-Кибальчиша» (1965, реж. Є. Шерстобитов), «Та, що входить у море» (1966), «Хто повернеться — долюбить» (1967, реж. Л. Осика), «Білі хмари» (1968), «Варчина земля» (1969, реж. А. Буковський) тощо. Як реж. по­ставив т/ф «Стара фортеця» (1973, 3 серії, режисер. дебют) і повнометраж. фільми «Червоний пі­вень плімутрок», «Ральфе, здрастуй!» (обидва — 1975), «На короткій хвилі» (1977, спів­авт. сценарію), «Незрима робота» (1979), «Ніч коротка» (1981, спів­авт. сценарію; Ґран-Прі Між­нар. кінофестивалю у Мангаймі, ФРН, 1982). Ретро-дилогія «Які ж були ми молоді» (1986; Державна премія України імені Тараса Шевченка, Гол. приз Всесоюз. кінофестивалю, Алма-Ата, 1986) з під­кресл. увагою до часових та психол. деталей змалювала дитинство і юність повоєн. поколі­н­ня. Романтизм Б. збагачений реалістич. засобами від­творе­н­ня дійсності. Певну кризу романт. світовід­чу­т­тя, зумовлену транс­формацією сусп. сві­домості кін. 80-х рр., зафіксовано у фільмі «Роз­пад» (1989; Золота медаль Між­нар. кінофестивалю, Венеція; Ґран-Прі Між­нар. фестивалю екол. кіно- і телефільмів у Сантандері, Іспанія) — першому худож. фільмі про Чорнобил. ката­строфу. Ще виразніше цю кризу ілюструє картина «Святе сімейство» (1997).