Бєліцер Володимир Олександрович

БЄ́ЛІЦЕР Володимир Олександрович (30. 09(13. 10). 1906, м. Рязань, Росія — 04. 03. 1988, Київ) — біо­хімік. Батько Н. Бєліцер. Доктор біо­логічних наук (1941), професор (1946), академік АН УРСР (1957). Заслужений діяч науки УРСР (1970). Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1987), премія ім. О. Пал­ладіна АН УРСР (1982). Державні нагороди СРСР. Закін. Моск. університет (1930). Працював асист. каф. заг. біо­логії у 2-му Моск. мед. ін­ституті (1930– 33); н. с. (1934–41), зав. лаб. (1941), ст. н. с. лаб. фізіол. хімії (1941–44) у Всесоюз. ін­ституті екс­перим. медицини; 1944–88 — в Ін­ституті біо­хімії АН УРСР: зав. лаб. ферментів (1944–64), заст. дир. з наукової роботи (1964–69), дир. (1969–72), завідувач від­ділу структури і функції білка (1972–87), від 1987 — провід­ний науковий спів­робітник-консультант цього від­ділу. 1948–55 (за сумісництвом) — завідувач кафедри біо­хімії Київ. мед. стоматолог. ін­ституту; 1955– 60 — професор кафедри біо­хімії Київ. університету. Ви­вчав процеси гліколізу та диха­н­ня. Роз­крив нові особливості взаємодії цих процесів, які дають енергію живій клітині. Фундам. значе­н­ня має його від­кри­т­тя взаємозвʼязку між диха­н­ням та синтезом багатих на енергію фосфор. сполук. Б. встановив, що ланцюг окисно-від­нов. реакцій клітин­ного диха­н­ня по­єд­наний з синтезом макро­енергічних фосфор. сполук. Від­кри­т­тя окисного фосфорилюва­н­ня — осн. шляху викори­ста­н­ня енергії при кисневому дихан­ні, є одним з осн. досягнень біо­хім. науки. Низка робіт Б. присвяч. встановлен­ню фіз.-хім. основи специф. функцій білків. Ви­вче­н­ня денатурації білків (разом із К. Котковою) послужило основою для створе­н­ня білкового кровозамін­ника (БК-8). Від 60-х рр. Б. досліджував механізм зсі­да­н­ня крові. Спростувавши денатураційну теорію зсі­да­н­ня білка крові, поділив процес пере­творе­н­ня фібриногену в нерозчин­ну форму — фібрин — на ферментативну та полімеризаційну фази. Виявив нові закономірності само­скла­да­н­ня упорядк. структури волокон фібрину. Ви­вче­н­ня системи фібриноген-фібрин дуже важливе з практ. по­гляду, оскільки прямо повʼязане з про­блемою тромбозів. Б. роз­крив низку закономірностей само­скла­да­н­ня надмолекуляр. біол. структур. Був ред. між­нар. ж. «Thrombosis Research» (1985–87).

Завантажити статтю