Бібліофільство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бібліофільство

БІБЛІОФІ́ЛЬСТВО (від грец. βιβλτον – книга, ϕιλεω – любов) – потяг до книжок, до збирання й глибокого вивчення рідкісних і цінних видань. Включає різні прояви любові до книги – від створення «бібліофільської» книги й колекціонування до психол. і сусп. причин та наслідків цього феномену. Поняття «філобібл» («любитель книг») зустрічається ще в давньогрец. працях 1–3 ст., сучасне «бібліофіл» з’явилося в кін. 17 ст., у кін. 19 ст. закріпилося як термін. Зазвичай бібліофіли – елітний прошарок книголюбів, фахівці з історії книги, поціновувачі пам’яток книжк. культури, власники добірних книжк. колекцій. Б. як збирання виникло ще за рукопис. періоду існування книги. Перші б-ки папірус. згортків були при палацах фараонів і храмах Стародав. Єгипту. Найбільше сховище клинопис. глиняних табличок (бл. 25 тис.) належало ассирій. царю Ашшурбаніпалу (7 ст. до н. е.). Багаті приватні б-ки мали Евріпід, Евклід, Аристотель. Пропагував колекціонування книг давньорим. філософ М. Ціцерон. Після винаходу й розповсюдження друкарства в Європі (серед. 15 ст.) рукописні книги ще лишаються цінним об’єктом для збирання, але поступово колекції бібліофілів поповнюються друк. виданнями (інкунабулами). З інтенсифікацією книгодруку стало неможливим комплектувати приват. б-ки всіма книгами, що видавалися, – почалася спеціалізація зібрань. Найціннішими і понині є видання майстрів типогр. мист-ва 16–17 ст. Ш. Фіоля (Краків), А. Мануція (Венеція), Етьєнів (Париж), Ф. Скорини (Прага, Вільнюс), К. Плантена (Антверпен, Ляйден, Париж), І. Федорова (Москва, Заблудів, Львів, Острог), Ельзевірів (Ляйден). Інтерес до власне бібліофіл. видань намітився спочатку у Франції 18 ст., що пов’язано, зокрема, з розквітом мист-ва гравюри, винаходом особливих сортів паперу, появою кола досвідчених цінителів і кристалізацією принципів колекціонування. Для ажіотажу, напр., частина тиражу могла друкуватися з деякими змінами, у 19 ст. почали застосовувати япон. і китай. папір. Головним же було вироблення системи сертифікації: всі примірники обмеженого тиражу обов’язково нумерувалися, для окремих замовників випускалися іменні примірники. Серед зх.-європ. бібліофілів 18 ст. відомі кардинал Дж. Мазаріні, радник австр. імператора Карла VІ П. Гареллі, польс. держ. діяч і бібліограф Ю. Залуський, філософ-просвітник Д. Дідро; серед рос. – Я. Брюс (заповідав свою наук. б-ку С.-Петербур. АН), держ. діяч і вчений В. Татищев; у кін. 18 – поч. 19 ст. найцінніші зібрання книг і рукописів мав О. Мусін-Пушкін (зокрема єдиний відомий список рукопису «Слова о полку Ігоревім»), іноз. книжок – граф Д. Бутурлін (мав бл. 6 тис. інкунабул; б-ки обох згоріли під час пожежі в Москві 1812), зх. рукописів – П. Дубровський. Серед відомих бібліофілів 19 ст. – граф М. Румянцев, чиє зібрання стало основою Румянцев. музею в Москві (нині Рос. б-ка), поет і бібліограф С. Соболевський, історик О. Чертков, колекціонер О. Бахрушин, історик і бібліограф літ-ри П. Єфремов, бібліограф Я. Березін-Ширяєв. Елементи теор. осмислення Б. виникли одночасно з книгозбиранням, починаючи з антич. висловлювань (напр., «Будинок, де немає книжок, подібний до тіла, позбавленого душі» М. Ціцерона) і продовжуючи невеликими середньовіч. панегіриками «Laus libro» («Похвала книзі»), сюди ж належить і перша стаття Ізборника Святослава 1076 – «Слово нѣкоего Калугера о четьи книгъ». Найдавнішим твором, присвяч. безпосередньо Б., є трактат англ. держ. діяча Р. де Бюрі «Philobiblon» (1345, опубл. 1473 в Кьольні, Німеччина). Проте справжня бібліофіл. літ-ра постає в епоху просвітництва. Це, насамперед, описи приват. б-к, укладені власниками або, найчастіше, спеціально запрошеними бібліотекарями (нині подібні каталоги виступають чи не єдиним підтвердженням існування тієї чи іншої книжк. пам’ятки); у середовищі бібліофілів, переважно аристократів, були зроблені перші спроби впорядкувати знання про раритети, науково їх осмислити. У Росії теорією Б. почали займатися від серед. 19 ст. М. Лонгінов, М. Губерті, Г. Геннаді, М. Березін, Д. Ульянінський, що вважали необхідним збирати й особливо дбайливо зберігати всі книги, що існують в абсолютно малій кількості. Відомості про рідкісні та цінні зх.-європ. книги подано в бібліогр. працях: Ґ. Дебюра-молодшого «Bibliographie instructive ou Traité de la connaissance des livres rares et singuliers» («Керівництво з бібліографії, або Трактат про пізнання рідкісних і незвичайних книг», у 7-и т., Париж, 1763–68), що і нині є унік. джерелом бібліофіл. матеріалу та прикладом ідеал. зібрання раритетів); Ж. Брюне «Mаnuel du libraire et de l’amateur de livres» («Керівництво книготорговця та любителя книг», т. 1–3, 1810, 5 вид., т. 1–6, 1860–65, додаток 1–2, 1878–80); І.-Г. Ґрессе «Trésor de livres rares et précieux» («Скарбниця рідкісних і цінних книг», т. 1–7, 1858–69). У Росії це праці Г. Геннаді «Книжныя рѣдкости» (С.-Петербургъ, 1872), І. Каратаєва «Описаніе славянорусскіхъ книгъ, напечатанныхъ кирилловскими буквами» (вып. 1: 1491–1652, С.-Петербургъ, 1878), П. Шибанова «Списокъ рѣдкіхъ русскіхъ книгъ съ ссылками на библиографическіе источники» (1881), М. Березіна «Русскіе книжныя рѣдкости: Опытъ библиографического описанія рѣдкіхъ книгъ съ указаніемъ ихъ цѣнности» (Москва, 1902–03), С. Мінцлова «Рѣдчайшие книги, напечатанные в Россіи на русскомъ языке» (С.-Петербургъ, 1904). У 1895–1916 П. Шибанов видав укладені ним 168 вип. каталогу «Антикварная книжная торговля П. Шибанова»; згодом опубл. також каталоги приват. б-к: «Библиотека Д. В. Ульянинского» (т. 1–3, 1912–15); «Моя библиотека. Библиографическое описание» М. Смирнова-Сокольського (т. 1–2, Москва, 1969) та ін. Розвитку Б. присвяч. видання Ж. і Л. Tешне «Histoire de la bibliophile» («Історія бібліофілії», т. 1–10. Париж, 1861–64); Ґ. Боґенґа «Die grossen Bibliophilen. Geschichte der Büchersammler und ihrer Sammlungen» («Видатні бібліофіли. Історія книгозбирачів та їхніх зібрань», 1922) та «Einleitung in die Bibliophilie» («Введення у бібліофілію», 1923, обидві – Ляйпциґ); П. Беркова «Русские книголюбы» (1967) та «История советского библиофильства» (1983); В. Куніна «Библиофилы пушкинской поры» (1979). Від поч. 19 ст. у заг., а згодом і спец. бібліофіл. журналах (франц. «Bulletin du bibliophile et du bibliothйcaire», бельг. «Bulletin du bibliophile belge») друкуються описи окр. видань, цікавих з точки зору сусп. значення, своєї долі, біографії їх авторів чи друкарів, худож. оформлення чи полігр. виконання; публікуються відомості про книжк. аукціони, повідомляються ціни на рідкісні книги. У Росії таку інформацію подавали журнали М. Соловйова «Антикваръ» (1903–04) і «Русскій библиофилъ» (1911–16). У 2-й пол. 19 ст. в бібліофіл. літ-рі з’являється нова тема – історія окремих бібліофілів і їх зібрань. Розвивається діяльність бібліофіл. т-в (найдавніші – Роксбурґський клуб, Т-во друзів книги у Франції, Т-во бельг. бібліофілів і іконофілів, Т-во бібліофілів у Ваймарі). Особливо активізувалася бібліофіл. діяльність на поч. 20 ст., коли на європ. антиквар. ринок через систему аукціонів потрапило багато рідкіс. і цінних видань. У цей час в Росії найвідоміші бібліофіли – Г. Юдін, Д. Ульянінський, У. Іваск (його праця «Частные библиотеки Россіи», ч. 1–2, 1911–12, є першим зведенням відомостей про Б. в Росії), М. Ліхачов, І. Шляпкін, В. Верещагін, О. Бурцев та ін. Функціонують наук.-бібліофіл. об’єдн.: Рос. т-во друзів книги (Москва, 1920–29), Ленінгр. т-во бібліофілів (1923–31) та ін. Серед найвідоміших бібліофілів – Б. Боднарський, В. Адарюков, Е. Голлербах, І. Розанов, М. Смирнов-Сокольський, О. Сидоров, О. Маркушевич, В. Лідін та ін. Вийшли дослідж. М. Куфаєва «Библиофилия и библиомания: Психофизиология библиофильства» (1927), «Рассказы о книгах» М. Смирнова-Сокольського (1959), праці П. Беркова. Сплеск сусп. інтересу до Б. в СРСР спостерігається у 1950–60-х рр. Виникають численні бібліофіл. клуби, гуртки, секції любителів книги, видано каталоги «Книги кирилловской печати, изданные в Москве в XVI–XVII вв.» (1958), «Сводный каталог русской книги гражданской печати XVIII в. 1725–1800» (т. 1–5, 1962–67). Помітним явищем став вихід «Альманаха библиофила» (від 1973). Від 1974 діє Всесоюз. добровіл. т-во любителів книги (нині Міжнар. т-во книголюбів). Стали відомими імена видат. бібліофілів-емігрантів С. Дягілева, С. Лифаря, М. Осоргіна та ін. Можна відзначити певну диференціацію інтересів бібліофілів: колекціонерів мініатюр, книг як предметів розкоші, геогр. та ботан. атласів. У Росії кін. 20 ст. найактивніше Б. пропагують О. Ласунський, В. Петрицький, Ю. Шульц, А. Толстяков, М. Рац.

Становлення Б. в Україні має власні нац. особливості. Найдавніша б-ка Київ. Русі, як свідчить літопис «Повість минулих літ», засн. Ярославом Мудрим 1037. Бібліофілом був і його син Святослав, за замовленням якого уклали новий «Ізборник» (1076). Серед інших князів-книголюбів – Всеволод, його син Володимир Мономах, Роман Ростиславович (12 ст.), Костянтин Всеволодович (13 ст.), у Галицько-Волин. князівстві – Володимир Василькович (13 ст.) та ін. Коло «книжників», як називали книголюбів тоді, з часом ширшає, серед бібліофілів з’являються боярські та купецькі імена. Найбагатшою у 16 – поч. 17 ст. була б-ка князів Острозьких. Найдавніші фрагментарні звістки про приват. міщанські б-ки в Україні датовано 16 ст., зокрема у Львові на той час було 62 власники книгозбірень, у 17 ст. – 182, серед них 146 міщан. Є відомості, що бібліофілами були П. Беринда, С. і Л. Зизанії, Є. Плетенецький, Д. Ростовський, М. Смотрицький, К.-Т. Ставровецький, Й. Борецький, Є. Славинецький. Особливо цінну збірку, що складалася з 3,5 тис. книжок, мав Петро Могила, майже такою за кількістю була б-ка Ф. Прокоповича. Першою формою книжк. власниц. знаків були записи на форзаці, титулі чи берегах книги про її належність, купівлю чи отримання в дарунок певній особі. З часом з’явилися суперекслібриси – штампи з гербами власників чи їхніми монограмами на верхній палітурці. Укладалися рукописні описикаталоги, найвідоміший – «Catalogus librorum» б-ки С. Яворського, на поч. якого він, передаючи б-ку Ніжин. монастирю, розмістив «Прощальну елегію». У 18 ст. найбільшими були б-ки магнатів Правобереж. України Ю. Яблоновського, князів Вишневецьких (успадкована родиною Мнішків), Тульчинська б-ка Потоцьких, а також б-ки гетьманів І. Мазепи, К. Розумовського. У 19 ст. великі приватні зібрання мали митрополит Є. Болховітінов, М. Костомаров, Я. Головацький, І. Левицький. Наприкінці 19 ст. стали відомі приватні зібрання музей. типу М. Рєпніна, В. Тарновського, барона Ф. Штейнгеля, О. Лазаревського, митрополита Андрея Шептицького, А. Петрушевича, І. Свєнціцького, Д. Яворницького, родин Терещенків і Ханенків, П. Потоцького (найбільша). Серед бібліофілів поч. 20 ст., що мали великі б-ки,– А. Кримський, родини Грінченків, Косачів, Старицьких, В. Науменко, І. Франко, С. Єфремов, В. Перетц, Д. Багалій, Г. Житецький, В. Іконніков, В. Антонович, І. Каманін, В. Модзалевський, Д. Дорошенко, І. Стешенко, І. Сікорський, М. Дашкевич, М. Петров, С. Голубєв, Г. Саливон, В. Барвінок, О. Попельницький. Під час воєн. дій 1918–20 не вдалося уникнути випадків нищення певних б-к, згодом у широких масштабах відбувся перерозподіл заг.-нац. книжк. фонду, за рахунок приват. колекцій збагатилися рідкіс., цінними виданнями, рукописами, а також цілими колекціями держ. сховища, велику кількість раритетів знищено чи привласнено. 1928–29 у Києві створ. Укр. бібліолог. т-во, що мало бібліофіл. характер, згодом організовано великі осередки в Одесі та Харкові. У зв’язку з появою на антиквар. ринку великої кількості книг з приват. колекцій активізувалося збирання екслібрисів (згодом видано 2 збірки укр. екслібрисів А. В’юника та Я. Бердичевського). Серед відомих бібліофілів 1-ї пол. 20 ст. – С. Маслов, П. Попов, Ю. Меженко, М. Макаренко, більшість б-к яких нині перебуває в держ. сховищах. Зокрема найбільша в світі колекція шевченкіани, зібрана Ю. Меженком, зберігається в Ін-ті літ-ри НАНУ. Він же у 20-х рр. розробив анкету і збирав мартиролог приват. колекцій України, матеріали якого опубл. Є. Рукавіциною. Зібрана Я. Бердичевським колекція пушкініани передана до Музею О. Пушкіна в Києві, колекції україніки та книгознав. видань історика книги Г. Коляди – до Музею книги і друкарства, сюди ж і колекція видань періоду 2-ї світ. війни бібліографа Ф. Сарани, а зібрана ним шевченкіана – до Музею Т. Шевченка, літературознавчі та бібліогр. вид. – до Києво-Могилян. академії. Серед сучас. бібліофілів значними приват. б-ками відомі С. Білокінь, М. Грузов, Є. Попович, В. Шевчук, В. Яременко, М. Шудря; серед найбільших приват. б-к діаспори – зібрання Ю. Шевельова, Б. Кравціва, І. Гриневича, А. Григоровича.

Літ.: Адресная книга русских библиофилов. Москва, 1904; Берков П. Н. Русские книголюбы: Очерки. Москва, 1967; Шудря М. А. Книги як люди. К., 1977; Рукавіцина Є. В. До історії питання книжкових зібрань України: За матеріалами анкетування, проведеного Ю. Меженком у 20–30-х рр. ХХ ст. // Наук. пр. НБУВ. К., 1999. Вип. 2; З історії книгарства і книгозбірень // Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: Витоки, розвиток, проблеми. Л., 2002.

Г. І. Ковальчук

Стаття оновлена: 2003