Бібліофільство

БІБЛІОФІ́ЛЬСТВО (від грец. βιβλτον — книга, ϕιλεω — любов) — потяг до книжок, до збира­н­ня й глибокого ви­вче­н­ня рідкісних і цін­них ви­дань. Перед­бачає різні вияви любові до книги — від створе­н­ня «бібліофільської» книги й колекціонува­н­ня до психологічних і су­спільних причин та наслідків цього феномену. Поня­т­тя «філобібл» («любитель книг») трапляється ще в давньогрец. працях 1–3 ст., сучасне «бібліофіл» зʼявилося в кін. 17 ст., у кін. 19 ст. закріпилося як термін. За­звичай бібліофіли — елітний прошарок книголюбів, фахівці з історії книги, поціновувачі памʼяток книжкової культури, власники добірних книжкових колекцій. 

Як збира­н­ня виникло ще за рукопис. періоду існува­н­ня книги. Перші б-ки папірус. згортків були при палацах фараонів і храмах Стародав. Єгипту. Найбільше сховище клинопис. глиняних табличок (бл. 25 тис.) належало ас­сирій. царю Аш­ш­урбаніпалу (7 ст. до н. е.). Багаті приватні б-ки мали Евріпід, Евклід, Аристотель. Пропагував колекціонува­н­ня книг давньорим. філософ М. Ціцерон. Після винаходу й роз­по­всюдже­н­ня друкарства в Європі (серед. 15 ст.) рукописні книги ще лишаються цін­ним обʼєктом для збира­н­ня, але по­ступово колекції бібліофілів поповнюються друк. ви­да­н­нями (інкунабулами). З інтенсифікацією книго­друку стало неможливим комплектувати приват. б-ки всіма книгами, що видавалися, — почалася спеціалізація зі­брань. Найцін­нішими і понині є ви­да­н­ня майстрів типогр. мистецтва 16–17 ст. Ш. Фіоля (Краків), А. Мануція (Венеція), Етьєнів (Париж), Ф. Скорини (Прага, Вільнюс), К. Плантена (Антверпен, Ляйден, Париж), І. Федорова (Москва, Заблудів, Львів, Острог), Ельзевірів (Ляйден). 

Інтерес до власне бібліофіл. ви­дань намітився спочатку у Франції 18 ст., що повʼязано, зокрема, з роз­квітом мистецтва гравюри, винаходом особливих сортів паперу, появою кола досвідчених цінителів і кри­сталізацією принципів колекціонува­н­ня. Для ажіотажу, напр., частина тиражу могла друкуватися з деякими змінами, у 19 ст. почали за­стосовувати япон. і китай. папір. Головним же було виробле­н­ня системи сертифікації: всі примірники обмеженого тиражу обовʼязково нумерувалися, для окремих замовників випускалися імен­ні примірники. Серед зх.-європ. бібліофілів 18 ст. ві­домі кардинал Дж. Мазаріні, радник австр. імператора Карла VІ П. Гарел­лі, польс. держ. діяч і бібліо­граф Ю. Залуський, філософ-просвітник Д. Дідро; серед рос. — Я. Брюс (заповід­ав свою наук. бібліотеку С.-Петербур. АН), держ. діяч і вчений В. Татищев; у кін. 18 — поч. 19 ст. найцін­ніші зі­бра­н­ня книг і рукописів мав О. Мусін-Пушкін (зокрема єдиний ві­домий список рукопису «Слова о полку Ігоревім»), іноз. книжок — граф Д. Бутурлін (мав бл. 6 тис. інкунабул; б-ки обох згоріли під час пожежі в Москві 1812), зх. рукописів — П. Дубровський. Серед ві­домих бібліофілів 19 ст. — граф М. Румянцев, чиє зі­бра­н­ня стало основою Румянцев. музею в Москві (нині Рос. б-ка), поет і бібліо­граф С. Соболевський, історик О. Чертков, колекціонер О. Бахрушин, історик і бібліо­граф літ-ри П. Єфремов, бібліо­граф Я. Березін-Ширяєв. Елементи теор. осмисле­н­ня Б. виникли одночасно з книгозбира­н­ням, починаючи з антич. висловлювань (напр., «Будинок, де немає книжок, подібний до тіла, по­збавленого душі» М. Ціцерона) і продовжуючи невеликими середньовіч. панегіриками «Laus libro» («Похвала книзі»), сюди ж належить і перша ста­т­тя Ізборника Святослава 1076 — «Слово нѣкоего Калугера о четьи книгъ». 

Найдавнішим твором, присвяч. без­посередньо Б., є трактат англ. держ. діяча Р. де Бюрі «Philobiblon» (1345, опубл. 1473 в Кьольні, Німеч­чина). Проте справжня бібліофіл. література по­стає в епоху просвітництва. Це, насамперед, описи приват. б-к, укладені власниками або, найчастіше, спеціально за­прошеними бібліотекарями (нині подібні каталоги ви­ступають чи не єдиним під­твердже­н­ням існува­н­ня тієї чи іншої книжк. памʼятки); у середовищі бібліофілів, пере­важно аристократів, були зроблені перші спроби впорядкувати зна­н­ня про раритети, науково їх осмислити. 

У Росії теорією Б. почали за­йматися від серед. 19 ст. М. Лонгінов, М. Губерті, Г. Ген­наді, М. Березін, Д. Ульянінський, що вважали необхідним збирати й особливо дбайливо зберігати всі книги, що існують в абсолютно малій кількості. Ві­домості про рідкісні та цінні зх.-європ. книги по­дано в бібліогр. працях: Ґ. Дебюра-молодшого «Bibliographie instructive ou Traité de la connaissance des livres rares et singuliers» («Керівництво з бібліо­графії, або Трактат про пі­зна­н­ня рідкісних і не­звичайних книг», у 7-и т., Париж, 1763–68), що і нині є унік. джерелом бібліофіл. матеріалу та прикладом ідеал. зі­бра­н­ня раритетів); Ж. Брюне «Mаnuel du libraire et de lʼamateur de livres» («Керівництво книготорговця та любителя книг», т. 1–3, 1810, 5 вид., т. 1–6, 1860–65, додаток 1–2, 1878–80); І.-Г. Ґрес­се «Trésor de livres rares et précieux» («Скарбниця рідкісних і цін­них книг», т. 1–7, 1858–69). У Росії це праці Г. Ген­наді «Книжныя рѣдкости» (С.-Петербургъ, 1872), І. Каратаєва «Описаніе славянорус­скіхъ книгъ, напечатан­ныхъ кирил­ловскими буквами» (вып. 1: 1491–1652, С.-Петербургъ, 1878), П. Шибанова «Списокъ рѣдкіхъ рус­скіхъ книгъ съ ссылками на библио­графическіе источники» (1881), М. Березіна «Рус­скіе книжныя рѣдкости: Опытъ библио­графического описанія рѣдкіхъ книгъ съ указаніемъ ихъ цѣн­ности» (Москва, 1902–03), С. Мінцлова «Рѣдчайшие книги, напечатан­ные в Рос­сіи на рус­скомъ языке» (С.-Петербургъ, 1904). У 1895–1916 П. Шибанов видав укладені ним 168 вип. каталогу «Антикварная книжная торговля П. Шибанова»; згодом опубл. також каталоги приват. б-к: «Библиотека Д. В. Ульянинского» (т. 1–3, 1912–15); «Моя библиотека. Библио­графическое описание» М. Смирнова-Сокольського (т. 1–2, Москва, 1969) та ін. Роз­витку Б. присвяч. ви­да­н­ня Ж. і Л. Tешне «Histoire de la bibliophile» («Історія бібліофілії», т. 1–10. Париж, 1861–64); Ґ. Боґенґа «Die grossen Bibliophilen. Geschichte der Büchersammler und ihrer Sammlungen» («Видатні бібліофіли. Історія книгозбирачів та їхніх зі­брань», 1922) та «Einleitung in die Bibliophilie» («Введе­н­ня у бібліофілію», 1923, обидві — Ляйпциґ); П. Беркова «Рус­ские книголюбы» (1967) та «История советского библиофильства» (1983); В. Куніна «Библиофилы пушкинской поры» (1979). Від поч. 19 ст. у заг., а згодом і спец. бібліофіл. журналах (франц. «Bulletin du bibliophile et du bibliothйcaire», бельг. «Bulletin du bibliophile belge») друкуються описи окр. ви­дань, цікавих з точки зору сусп. значе­н­ня, своєї долі, біо­графії їх авторів чи друкарів, худож. оформле­н­ня чи полігр. викона­н­ня; публікуються ві­домості про книжк. аукціони, пові­домляються ціни на рідкісні книги. У Росії таку інформацію подавали журнали М. Солов­йова «Антикваръ» (1903–04) і «Рус­скій библиофилъ» (1911–16). У 2-й пол. 19 ст. в бібліофіл. літературі зʼявляється нова тема — історія окремих бібліофілів і їх зі­брань. Роз­вивається діяльність бібліофіл. т-в (найдавніші — Роксбурґський клуб, Товариство друзів книги у Франції, Товариство бельг. бібліофілів і іконофілів, Товариство бібліофілів у Ва­ймарі). 

Особливо активізувалася бібліофіл. діяльність на поч. 20 ст., коли на європ. антиквар. ринок через систему аукціонів потрапило багато рідкіс. і цін­них ви­дань. У цей час в Росії найві­доміші бібліофіли — Г. Юдін, Д. Ульянінський, У. Іваск (його праця «Частные библиотеки Рос­сіи», ч. 1–2, 1911–12, є першим зведе­н­ням ві­домостей про Б. в Росії), М. Ліхачов, І. Шляпкін, В. Верещагін, О. Бурцев та ін. Функціонують наук.-бібліофіл. обʼ­єдн.: Рос. товариство друзів книги (Москва, 1920–29), Ленінгр. товариство бібліофілів (1923–31) та ін. Серед найві­доміших бібліофілів — Б. Боднарський, В. Адарюков, Е. Гол­лербах, І. Ро­занов, М. Смирнов-Сокольський, О. Сидоров, О. Маркушевич, В. Лідін та ін. Ви­йшли дослідж. М. Куфаєва «Библиофилия и библиомания: Психофизиология библиофильства» (1927), «Рас­сказы о книгах» М. Смирнова-Сокольського (1959), праці П. Беркова. Сплеск сусп. інтересу до Б. в СРСР спо­стерігається у 1950–60-х рр. Виникають числен­ні бібліофіл. клуби, гуртки, секції любителів книги, ви­дано каталоги «Книги кирил­ловской печати, из­дан­ные в Москве в XVI–XVII вв.» (1958), «Сводный каталог рус­ской книги граж­данской печати XVIII в. 1725–1800» (т. 1–5, 1962–67). Помітним явищем став вихід «Альманаха библиофила» (від 1973). Від 1974 діє Всесоюз. добровіл. товариство любителів книги (нині Між­нар. товариство книголюбів). Стали ві­домими імена видат. бібліофілів-емі­грантів С. Дягілева, С. Лифаря, М. Осоргіна та ін. Можна від­значити певну диференціацію інтересів бібліофілів: колекціонерів мініатюр, книг як предметів роз­коші, геогр. та ботан. атласів. У Росії кін. 20 ст. най­активніше Б. пропагують О. Ласунський, В. Петрицький, Ю. Шульц, А. Толстяков, М. Рац.

Становле­н­ня Б. в Україні має власні нац. особливості. Найдавніша бібліотека Київ. Русі, як свідчить літопис «Повість минулих літ», засн. Ярославом Мудрим 1037. Бібліофілом був і його син Святослав, за замовле­н­ням якого уклали новий «Ізборник» (1076). Серед інших князів-книголюбів — Всеволод, його син Володимир Мономах, Роман Ро­стиславович (12 ст.), Костянтин Всеволодович (13 ст.), у Галицько-Волин. князівстві — Володимир Василькович (13 ст.) та ін. Коло «книжників», як називали книголюбів тоді, з часом ширшає, серед бібліофілів зʼявляються боярські та купецькі імена. Найбагатшою у 16 — поч. 17 ст. була бібліотека князів Острозьких. Найдавніші фрагментарні звістки про приват. міщанські б-ки в Україні датовано 16 ст., зокрема у Львові на той час було 62 власники книгозбірень, у 17 ст. — 182, серед них 146 міщан. Є ві­домості, що бібліофілами були П. Беринда, С. і Л. Зизанії, Є. Плетенецький, Д. Ростовський, М. Смотрицький, К.-Т. Ставровецький, Й. Борецький, Є. Славинецький. Особливо цінну збірку, що складалася з 3,5 тис. книжок, мав Петро Могила, майже такою за кількістю була бібліотека Ф. Прокоповича. 

Першою формою книжк. власниц. знаків були записи на форзаці, титулі чи берегах книги про її належність, купівлю чи отрима­н­ня в дарунок певній особі. З часом зʼявилися суперекслібриси — штампи з гербами власників чи їхніми моно­грамами на верх­ній палітурці. Укладалися рукописні описикаталоги, найві­доміший — «Catalogus librorum» б-ки С. Яворського, на поч. якого він, пере­даючи бібліотеку Ніжин. монастирю, роз­містив «Прощальну елегію». У 18 ст. найбільшими були б-ки магнатів Прав­обереж. України Ю. Яблоновського, князів Вишневецьких (успадкована родиною Мнішків), Тульчинська бібліотека Потоцьких, а також б-ки геть­манів І. Мазепи, К. Ро­зумовського. 

У 19 ст. великі приватні зі­бра­н­ня мали митрополит Є. Болховітінов, М. Костомаров, Я. Головацький, І. Левицький. На­прикінці 19 ст. стали ві­домі приватні зі­бра­н­ня музей. типу М. Рєпніна, В. Тарновського, барона Ф. Штейнгеля, О. Лазаревського, митрополита Андрея Шептицького, А. Петрушевича, І. Свєнціцького, Д. Яворницького, родин Терещенків і Ханенків, П. Потоцького (найбільша). 

Серед бібліофілів поч. 20 ст., що мали великі б-ки,– А. Кримський, родини Грінченків, Косачів, Старицьких, В. Науменко, І. Франко, С. Єфремов, В. Перетц, Д. Багалій, Г. Житецький, В. Ікон­ніков, В. Антонович, І. Каманін, В. Модзалевський, Д. Дорошенко, І. Стешенко, І. Сікорський, М. Дашкевич, М. Петров, С. Голубєв, Г. Саливон, В. Барвінок, О. Попельницький. Під час воєн. дій 1918–20 не вдалося уникнути випадків нище­н­ня певних б-к, згодом у широких мас­штабах від­бувся пере­розподіл заг.-нац. книжк. фонду, за рахунок приват. колекцій збагатилися рідкіс., цін­ними ви­да­н­нями, рукописами, а також цілими колекціями держ. сховища, велику кількість раритетів знищено чи при­власнено. 1928–29 у Києві створ. Укр. бібліолог. товариство, що мало бібліофіл. характер, згодом організовано великі осередки в Одесі та Харкові. У звʼязку з появою на антиквар. ринку великої кількості книг з приват. колекцій активізувалося збира­н­ня екслібрисів (згодом ви­дано 2 збірки укр. екслібрисів А. Вʼюника та Я. Бердичевського). 

Серед ві­домих бібліофілів 1-ї пол. 20 ст. — С. Маслов, П. Попов, Ю. Меженко, М. Макаренко, більшість б-к яких нині пере­буває в держ. сховищах. Зокрема найбільша в світі колекція шевченкіани, зі­брана Ю. Меженком, зберігається в Ін­ституті літ-ри НАНУ. Він же у 20-х рр. роз­робив анкету і збирав мартиролог приват. колекцій України, матеріали якого опубл. Є. Рукавіциною. Зі­брана Я. Бердичевським колекція пушкініани пере­дана до Музею О. Пушкіна в Києві, колекції україніки та книго­знав. ви­дань історика книги Г. Коляди — до Музею книги і друкарства, сюди ж і колекція ви­дань періоду 2-ї світової війни бібліо­графа Ф. Сарани, а зі­брана ним шевченкіана — до Музею Т. Шевченка, літературо­знавчі та бібліогр. вид. — до Києво-Могилян. академії. 

Серед сучас. бібліофілів значними приват. бібліотеками ві­домі С. Білокінь, М. Грузов, Є. Попович, В. Шевчук, В. Яременко, М. Шудря; серед найбільших приват. б-к діаспори — зі­бра­н­ня Ю. Шевельова, Б. Кравціва, І. Гриневича, А. Григоровича.

Завантажити статтю