Біднов Василь Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біднов Василь Олексійович

БІДНО́В Василь Олексійович (псевд.: В. Широчанський, В. Степовий, В. Поперешній; 02(14). 01. 1874, м. Широке Херсон. пов., нині смт Дніпроп. обл. – 01. 04. 1935, Варшава) – історик Церкви, краєзнавець, архівознавець, бібліограф. Чоловік Л. Біднової. З родини замож. селян. Закін. Херсон. духовне уч-ще (1889), Одес. духовну семінарію (1896). В Одесі познайомився з М. Комаровим та Є. Чикаленком. 1902 закін. Київ. духовну академію, де брав активну участь у діяльності т. зв. «Семінарської громади», познайомився з О. Кониським; став дописувачем «Записок НТШ». 1902–03 – викл. історії в Астрахан. духов. семінарії. Від 1903 жив і працював у Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Був пом. інспектора і викл. (від 1905) у Катеринослав. духов. семінарії. Працював у Катеринослав. ученій архів. комісії (1906–09 – секр.), редагував «Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии», де було опубліковано бл. 30 його праць. Б. розшукував, упорядковував, описував та досліджував старі архівні збірки. У Катеринославі Б. «знайшов себе» як дослідник регіональної та мікроісторії. Особливе місце в творчості Б. посіла історія запороз. козацтва, переважно біогр. нариси про П. Калнишевського, Л. Глобу, В. Сокальського, Ф. Фомича, Г. Каплуна, Я. та І. Шиянів; опублікував катеринослав. комплекс документів Січового архіву та численні матеріали з історії Церкви. Б. всебічно висвітлив внутр. життя запороз. козацтва остан. десятиліть його існування, показав розвиток земел. власності, промислів, торгівлі; подав ґрунтов. матеріал про освіту, культуру і церк. орг-цію на Січі та після її зруйнування. Б. належать фундам. описи історії Катеринослав. духов. семінарії, Самар. Пустинно-Микол. монастиря, Катеринослав. єпархії та її церк. діячів. Найґрунтовнішою працею Б. є монографія «Православная церковь в Польше и Литве (по Volumina legum)» (Екатеринослав, 1908), де з’ясовувалося правове становище Православ. Церкви у 14–18 ст. За неї 1909 Б. отримав ступінь магістра богослов’я. 1911 Б. організував Катеринослав. єпархіал. церк.-археол. ком-т. Був актив. чл. «Просвіти». Від 1909 разом із дружиною належав до ТУП, потім УПСФ. Був дійс. чл. церк.-істор. й археол. т-ва при Київ. духов. академії, почес. чл. Музею ім. О. Поля у Катеринославі, чл. УНТ, Полтав. церк. істор.-археол. ком-ту. Від 1910 разом із Д. Дорошенком почав видавати тижневик «Дніпрові хвилі». Від 1917 редагував часоп. «Степ», «Вісник товариства “Просвіта”», укр. відділ г. «Наше життя», очолював пед. т-во, керував укр. пед. курсами при Катеринослав. повіт. земстві, читав лекції з історії України на курсах українознавства в Катеринославі, Олександрівську (нині Запоріжжя), Бердянську та ін. містах. 1917–18 – чл. ЦР. Від 1918 – екстраординар. проф. Укр. ун-ту в Кам’янці-Подільському, 1919 – декан богослов. ф-ту. Очолив комісію з перекладу Біблії укр. мовою (підготовлений переклад «Діяння Апостолів»). Б. обирають головою Укр. пед. т-ва, Кирило-Мефодіївського братства і поділ. філії Укр. нац. союзу та Кам’янецької громади УПСФ. Згодом Б. арештували більшовики. Наприкінці того ж року, перед остаточ. захопленням Кам’янця більшовиками, із сином Арсеном залишив місто. 1921 Б. став одним із засн. та ректором першого еміграц. Укр. нар. ун-ту в Ланцутові (польс. таборі для інтернованих). Разом з О. Білоном видавав «Релігійно-науковий вісник». 1921–22 викладав історію Церкви у Кременец. духов. семінарії, редагував двотижневик «Православна Волинь». 1922– 28 – проф. історії Укр. церкви УВУ в Празі, водночас – проф. Укр. госп. академії у Подєбрадах, згодом – проф. Укр. пед. ін-ту в Празі. Ініціатор заснування 1923 в Празі Укр. істор.-філол. т-ва (1923–29 – його секр.). За його підтримки студенти-українці заснували Т-во укр. культури. Був одним із фундаторів Музею визв. боротьби України. Учасник Укр. наук. з’їздів 1926 і 1932.

Підтримував зв’язок з Україною, доки там не заарештували й засудили 1929 (участь у діяльності т. зв. СВУ) його дружину; з Д. Яворницьким листувався до 1932. Від 1928 – проф. богослов. ф-ту Варшав. ун-ту. В цей період друкувався у часоп. «Elpiv», підготував статті про реліг. діячів Макарія (Булгакова), К. Харламповича, Василія (Богдашевського), А. Зерникова. Біографічні та історіографічні праці Б. позначені документалізмом і фактологічністю, в окремих випадках – мемуарністю. Серед історіограф. студій Б. – нариси про М. Грушевського, А. Скальковського, Д. Яворницького, А. Кащенка, С. Голубєва, М. Петрова, В. Антоновича, О. Лазаревського, Д. Щербаківського та ін. Б. належить 1-й україномов. заг. бібліогр. огляд укр. історіографії, що витримав 2 вид. («Що читати з історії України», 1919, 1920). Кілька праць присвятив літ. та літературознав. діяльності С. Петлюри, М. Петрова, В. Перетца. Багато робіт залишилися неопубл. Посмертно вийшли друком дві праці Б.: про анафему І. Мазепи та біогр. нариси про К. Шейковського і О. Русова; а також лекції з історії Церкви, школи й освіти в Україні у курсі лекцій «Українська культура» (Подєбради, 1940; Мюнхен, 1988; К., 1993).

Пр.: Последний кошевой Запорожья П. Ив. Калнышевский // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. Екатеринослав, 1904. Вып. 1; Материалы для истории церковного устройства на Запорожье // Там само. 1908. Вып. 4; До історії Задунайської Січі // Україна. 1914. Кн. 3; Список иерархов Екатеринославской епархии. Екатеринослав, 1915; Запорізький зимівник. Чк., 1918; Дніпрові пороги. Топографічні відомості. Катеринослав, 1919; Що читати по історії України. Кам’янець-Подільський, 1919; Катеринослав, 1920; Церковна справа в Україні. Тарнів, 1921; Забутий діяч (Пам’яті О. Кониського) // ЛНВ. 1925. № 7–8; Аполон Скальковський як історик Степової України // Наук. ювілей. зб. Укр. ун-ту в Празі. Прага, 1925. Ч. 1; «Устное повествование запорожца Н. Л. Коржа» та його походження й значення. Прага, 1926; Січовий архімандрит Володимир Сокальський в народній пам’яті та освітленні історичних джерел // Зап. НТШ. Л., 1927. Т. 147; Дмитро Антонович // ЛНВ. 1927. № 11; Куліш і його переклад св. Письма. Прага, 1927; Перші два академічні роки Українського Державного Університету в Кам’янці-Подільському // ЛНВ. 1928. № 11; Дзвони. Короткі історичні відомості. Варшава, 1931; Одна з спроб перекладу Біблії на українську мову // Книголюб. Прага, 1931. Кн. 1; Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу // Мазепа. Т. 2. Варшава, 1939.

Літ.: Лотоцький О. Г. Сторінки минулого. Т. 1. Варшава, 1932; Чикаленко-Келлер Г. С. Пам’яті В. О. Біднова // Тризуб. Париж, 1935. № 28–29; Прокопович В. Пам’яті В. Біднова // Там само. 1935. № 30–31; Дорошенко Д. Життя й громадська діяльність проф. В. О. Біднова // Пам’яті професора Василя Біднова: Засідання Укр. істор.-філол. т-ва у Празі дня 30 квітня 1935 року. Прага, 1936; Бурко Д. Василь Олексійович Біднов // Протопресвітер Бурко Д. Українська православна церква – вічне джерело життя. Савдн Бавдн Брук, 1988; Мицик Ю. А. Яворницький Д. І. і Біднов В. О. // Великий подвижник. Дн., 1991; Ульяновський В. I. В. О. Біднов // УІЖ. 1992. № 10/11; Абросимова С. Людина духу та вищих, небуденних вимог // Монастир. о-в. 1994. № 2; Ульяновський В. Історик Церкви Василь Біднов // Дніпроп. істор.-археогр. зб. Дн., 1997. Вип. 1; Саламаха І. В. Громадсько-політична та наукова діяльність В. О. Біднова. З., 1998; Ляхоцький В. Біднов Василь Олексійович // Укр. архівісти: Біобібліогр. довід. К., 1999. Вип. 1.

В. І. Ульяновський

Стаття оновлена: 2003