Біднов Василь Олексійович

БІДНО́В Василь Олексі­йович (псевд.: В. Широчанський, В. Степовий, В. Поперешній; 02(14). 01. 1874, м. Широке Херсон. пов., нині смт Дні­проп. обл. — 01. 04. 1935, Варшава) — історик Церкви, крає­знавець, архіво­знавець, бібліо­граф. Чоловік Л. Біднової. З родини замож. селян. Закін. Херсон. духовне училище (1889), Одес. духовну семінарію (1896). В Одесі по­зна­йомився з М. Комаровим та Є. Чикаленком. 1902 закін. Київ. духовну академію, де брав активну участь у діяльності т. зв. «Семінарської громади», по­зна­йомився з О. Кониським; став дописувачем «Записок НТШ». 1902–03 — викладач історії в Астрахан. духов. семінарії. Від 1903 жив і працював у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ). Був пом. ін­спектора і викл. (від 1905) у Катеринослав. духов. семінарії. Працював у Катеринослав. ученій архів. комісії (1906–09 — секр.), редагував «Летопись Екатеринославской ученой архивной комис­сии», де було опубліковано бл. 30 його праць. Б. роз­шукував, упорядковував, описував та досліджував старі архівні збірки. У Катеринославі Б. «зна­йшов себе» як дослідник регіональної та мікро­історії. Особливе місце в творчості Б. посіла історія запороз. козацтва, пере­важно біогр. нариси про П. Калнишевського, Л. Глобу, В. Сокальського, Ф. Фомича, Г. Каплуна, Я. та І. Шиянів; опублікував катеринослав. комплекс документів Січового архіву та числен­ні матеріали з історії Церкви. Б. всебічно висвітлив внутр. життя запороз. козацтва остан. десятиліть його існува­н­ня, показав роз­виток земел. власності, промислів, торгівлі; подав ґрунтов. матеріал про освіту, культуру і церк. організацію на Січі та після її зруйнува­н­ня. Б. належать фундам. описи історії Катеринослав. духов. семінарії, Самар. Пустин­но-Микол. монастиря, Катеринослав. єпархії та її церк. діячів. Най­ґрунтовнішою працею Б. є моно­графія «Православная церковь в Польше и Литве (по Volumina legum)» (Екатеринослав, 1908), де зʼясовувалося правове становище Православ. Церкви у 14–18 ст. За неї 1909 Б. отримав ступінь магістра богословʼя. 1911 Б. організував Катеринослав. єпархіал. церк.-археол. комітет. Був актив. чл. «Просвіти». Від 1909 разом із дружиною належав до ТУП, потім УПСФ. Був дійс. чл. церк.-істор. й археол. товариства при Київ. духов. академії, почес. чл. Музею ім. О. Поля у Катеринославі, чл. УНТ, Полтав. церк. істор.-археол. комітету. Від 1910 разом із Д. Дорошенком почав видавати тижневик «Дні­прові хвилі». Від 1917 редагував часоп. «Степ», «Вісник товариства “Просвіта”», укр. від­діл г. «Наше життя», очолював пед. товариство, керував укр. пед. курсами при Катеринослав. повіт. земстві, читав лекції з історії України на курсах україно­знавства в Катеринославі, Олександрівську (нині Запоріж­жя), Бердянську та ін. містах. 1917–18 — чл. ЦР. Від 1918 — екс­траординар. проф. Укр. університету в Камʼянці-Подільському, 1919 — декан богослов. ф-ту. Очолив комісію з пере­кладу Біблії українською мовою (під­готовлений пере­клад «Дія­н­ня Апостолів»). Б. обирають головою Укр. пед. товариства, Кирило-Мефодіївського братства і поділ. філії Укр. нац. союзу та Камʼянецької громади УПСФ. Згодом Б. арештували більшовики. На­прикінці того ж року, перед остаточ. захопле­н­ням Камʼянця більшовиками, із сином Арсеном залишив місто. 1921 Б. став одним із засн. та ректором першого еміграц. Укр. нар. університету в Ланцутові (польс. таборі для інтернованих). Разом з О. Білоном видавав «Релігійно-науковий вісник». 1921–22 викладав історію Церкви у Кременец. духов. семінарії, редагував двотижневик «Православна Волинь». 1922– 28 — проф. історії Укр. церкви УВУ в Празі, водночас — проф. Укр. госп. академії у Подєбрадах, згодом — проф. Укр. пед. ін­ституту в Празі. Ініціатор заснува­н­ня 1923 в Празі Укр. істор.-філол. товариства (1923–29 — його секр.). За його під­тримки студенти-українці заснували Товариство укр. культури. Був одним із фундаторів Музею визв. боротьби України. Учасник Укр. наук. зʼ­їздів 1926 і 1932.

Під­тримував звʼязок з Україною, доки там не заарештували й засудили 1929 (участь у діяльності т. зв. СВУ) його дружину; з Д. Яворницьким листувався до 1932. Від 1928 — проф. богослов. факультету Варшав. університету. В цей період друкувався у часоп. «Elpiv», під­готував стат­ті про реліг. діячів Макарія (Булгакова), К. Харламповича, Василія (Богдашевського), А. Зерникова. Біо­графічні та історіо­графічні праці Б. по­значені документалізмом і фактологічністю, в окремих випадках — мемуарністю. Серед історіо­граф. студій Б. — нариси про М. Грушевського, А. Скальковського, Д. Яворницького, А. Кащенка, С. Голубєва, М. Петрова, В. Антоновича, О. Лазаревського, Д. Щербаківського та ін. Б. належить 1-й україномов. заг. бібліогр. огляд укр. історіо­графії, що витримав 2 вид. («Що читати з історії України», 1919, 1920). Кілька праць присвятив літ. та літературо­знав. діяльності С. Петлюри, М. Петрова, В. Пере­тца. Багато робіт залишилися неопубл. Посмертно ви­йшли друком дві праці Б.: про анафему І. Мазепи та біогр. нариси про К. Шейковського і О. Русова; а також лекції з історії Церкви, школи й освіти в Україні у курсі лекцій «Українська культура» (Подєбради, 1940; Мюнхен, 1988; К., 1993).

Завантажити статтю